Фра Анджеліко

Фра Андже́ліко (італ. Fra Angelico; власне ім'я Гві́до ді П'є́тро, ім'я після постригу Джова́нні да Ф'єзо́ле, прозвище Іль Беато (Блаженний)), (1387(1387)-1455) італійський живописець, чернець-домініканець, майстер епохи Відродження.

Фра Анджеліко
італ. Fra Angelico
Лука Сіньйореллі, Автопортрет (з довгим волоссям) і умовний портрет Фра Анджеліко, 1501 р., каплиця Сан-Бріціо, Орвьєто, собор.
При народженні Гвідо ді П'єтро
Народження 1395[1]
Віккьо, Провінція Флоренція, Тоскана, Італія[2][3]
Смерть 18 лютого 1455(1455-02-18)[3][4][…] або 18 лютого 1455[1][3]
  Рим, Папська держава[5][1][3]
Поховання Санта Марія сопра Мінерва
Національність італієць
Країна Папська держава
Релігія Католицька церква
Жанр портрет, вівтар
Навчання у Лоренцо Монако та Герардо Старніна
Діяльність художник, ілюстратор рукописів, домініканець, архітектурний кресляр
Напрямок реалізм, відродження
Роки творчості 1740-1769
Відомі учні Zanobi Strozzid і Беноццо Гоццолі
Твори портрет, релігійний живопис
Брати, сестри   Benedetto da Fiesoled[6]

 Фра Анджеліко у Вікісховищі
Посмертний портрет Фра Анджеліко роботи Луки Сіньореллі (1501)

Життєпис. Ранні роки

Первісне ім'я — Гвідо ді П'єтро або Гвідоліно ді П'єтро. Первісні роки життя відомі погано, дійшли звістки, що мав молодшого брата Бенедетто, котрий пішов у ченці. В документах згаданий 17 жовтня 1417 року вже як художник Гвідо ді П'єтро, що приєднався до релігійного товариства. Брав участь у створенні мініатюр до рукописних книг. Його вчителями вважаються Лоренцо Монако та Герардо Старніна. Його перебування у Флоренції не обійшлося без спостережень і вивчення фресок у тамтешніх церквах і знайомством з творами Мазаччо та Мазоліно. Ймовірно, що художник працював разом із своїм братом і помічником Бенедетто.

Чернеча доля

1418 року в січні-лютому зафіксована його праця в церкві Санто-Стефан-дель-Понте у Флоренції, де виконав вівтар для каплиці родини Герардині. Невдовзі став ченцем домініканського ордену, де обрав найсуворішу його гілку, де дотримувались оригінальних обмежувальних настанов Св. Домініка з вимогами абсолютної бідності ченців і аскези. Це сталося у 1421—1422 роках, бо за уставом новачкам забороняли малювати один рік після зарахування до братії. Як про художника його згадали знову саме у 1423 р.

Згодом отримав у монастирі ім'я фра (брат) Джованні, пізніше його почали називати Беато (блаженний) та Анжеліко (янгольський) — за добродійне життя та благочестя (за словами Вазарі ніколи не брався до роботи без молитви), а також за витонченість стилю.

Художня манера

Ймовірно вчився у монастирського мініатюриста кінця XIV століття близького до готичного стилю. Його ранні роботи «Страшний суд» (1430—1433) і «Коронування Марії» (1434—1435) за манерою близькі до піздньоготичної мініатюри з її слабким розвитком просторових відносин. Фра Анжеліко відносять до флорентійських живописців. Його роботи відрізняються сильним релігійним почуттям, але позбавленні середньовічного аскетизму. Пізні твори Анжеліко — цикл фресок у монастирі Сан-Марко у Флоренції (1439—1445) і розпис капели святого Миколая у Ватикані (1447—1455) виконані уже в узагальненій манері з використанням засобів передачі об'єму та простору.

Говард Л. Гудман порівняв винайдення Фра Анджеліко у сфері побудови живописної композиції із інноваційністю у китайській музичній теорії, що запровадив Сюнь Сюй 荀勗 (ум. 289)[7].

Роботи в інших містах

Працював у Фьєзолі, Флоренції, Кортоні, Орвієто та Римі, був настоятелем монастиря Сан-Марко у Флоренції. 1445 року працював за замовами папи римського Євгенія IV в каплиці Св. таїнств та його наступника Миколая V. У період 1447—1449 років працював разом із художником Беноццо Гоццолі в каплиці Нікколіна. Помер у Римі 18 лютого 1455 року. Поховання відбулося в римській церкві Санта Марія сопра Мінерва.

Беатифікація

Фра Анджеліко був беатифікований папою Іваном Павлом ІІ 3 жовтня 1982 року. У 1984 році папа проголосив його покровителем художників і діячів культури.

Література

  • Mario Salmi, Il Beato Angelico, 1958
  • Luciano Berti (a cura di), Mostra delle opere del Beato Angelico nel quinto centenario della morte (1455—1955), Deoclecios Reding de Campos e Umberto Baldini, 1955
  • Luciano Berti, Beato Angelico, «I maestri del Colore», Fabbri Editori, 1964
  • S. Orlandi, Beato Angelico, Firenze 1964
  • John Pope-Hennessy, Beato Angelico, Scala, Firenze 1981.
  • Giorgio Bonsanti, Beato Angelico. Catalogo completo, «Biblioteca d'arte», Octavo-Franco Cantini, Firenze 1998
  • John Spike, Angelico, Milano 1996
  • Francesco Buranelli (a cura di), Il Beato Angelico e la Cappella Nicolina. Storia e restauro, 2001.
  • Alessandro Zuccari, Giovanni Morello e Giorgio de Simone (a cura di) Beato Angelico. L'alba del Rinascimento, 2009.

Ada Labriola (a cura di), Beato Angelico a Pontassieve, Mandragora, Firenze 2010. ISBN 978-88-7461-149-2

Див. також

Примітки

  1. https://www.nga.gov/collection/artist-info.99.html
  2. RKDartists
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. https://www.metmuseum.org/toah/hd/fang/hd_fang.htm
  5. Зведений список імен діячів мистецтва — 2017.
  6. Goodman, Howard L. «Tintinnabulations of Bells: Scoring-Prosody in Third-Century China and Its Relationship to Yüeh-fu Party Music». Journal of the American Oriental Society, Vol. 126, No. 1 (Jan. — Mar., 2006), pp. 27-49. — стор. 47.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фра Анджеліко

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.