Фридерика Бер-Монті

Фридерика Марія Бер-Монті (нім. Friederike Beer-Monti; 27 січня 1891(1891-01-27) або 1876[1], Відень, Австро-Угорщина — 12 липня 1980(1980-07-12), Канеохе, Гонолулу, Гаваї, США) — американська галеристка австрійського походження, відома за портретами роботи Еґона Шіле і Густава Клімта.

Фридерика Бер-Монті
нім. Friederike Beer-Monti
Ім'я при народженні нім. Friederike Maria Beer
Народилася 27 січня 1891(1891-01-27) або 1876[1]
Відень, Австро-Угорщина
Померла 12 липня 1980(1980-07-12)
Канеохе, Гонолулу, Гаваї, США
Країна  Австрія
Діяльність муза, галерист

Життєпис

Фридерика Марія Бер народилася в родині єврейського комерсанта Еміля Бера (1861—1908) і його дружини Ізабелли, уродженої Гайсслер (1866—1959), племінниці архієпископа зальцбурзького Франца Альберта Едера. Після смерті батька мати тримала у Відні «Кайзерівський бар» на Круггерштрассе, 3, який у 1920-х роках був відомим місцем зустрічей віденської артистичної «золотої молоді».

Закінчивши школу, Фридерика навчалася акторської майстерності і працювала моделлю на показах суконь виробництва Віденських майстерень і ательє сестер Фльоге і сама із задоволенням носила реформні сукні[2]. З дитинства вона дружила з сином промисловця і художником Гансом Бьолером, який 1908 року написав з 17-річної подруги жіноче ню, яке демонструвалося на виставці Віденської сецесії. І батьки Бьолера, і мати Фридерики були проти їхнього союзу, і 1911 року Фридерику відправили в бельгійську школу-інтернат при монастирі урсулинок, а Ганса — в Пекін. 1912 року пара возз'єдналася у Відні, а 1913 року вирушила в річну подорож Центральною і Південною Америкою і побувала в Нью-Йорку. Як кохана Бьолера, Бер познайомилася з багатьма учасниками Віденської сецесії. 1914 року Еґон Шіле написав її портрет. За словами Фридерики Бер, Бьолер пообіцяв подарувати їй в 1915 році особливий подарунок — перлове намисто, але вона замість нього попросила портрет роботи Густава Клімта. Клімт спочатку відмовився, але пізніше прийняв замовлення і виконав його всього за кілька місяців. Портрет був готовий на початку 1916 року і коштував Бьолеру 20 тис. крон. Бер також мріяла, щоб її портрет написав Оскар Кокошка, але Перша світова війна зруйнувала всі плани. 1916 року Бер і Бьолер розлучилися, але зберегли міцну дружбу.

У середині 1920-х років Фридерика Бер вийшла заміж за італійського капітана Емануеле Монті й поїхала з ним жити на острів Прочида в Неаполітанській затоці. Через чотири роки шлюб розпався, і Фридерика повернулася до Відня. 1932 року в «Кайзерівському барі» вона познайомилася з американським студентом-мистецтвознавцем Г'ю Стіксом і 1935 або 1936 року емігрувала з ним до США. В Америці Бер-Монті працювала в заснованій Стіксом 1936 року некомерційній організації «Галерея художників», яка займалася за зразком і подобою Віденської сецесії просуванням американських художників, зокрема Віллема де Кунінга, Луї Елшемуса, Луїзи Невельсон і Еда Рейнгардта. Фридерика Бер-Монті також допомагала тікати від нацистів з Австрії австрійським художникам, наприклад, Максу Опенгеймеру. Фридерика Бер-Монті керувала галереєю до 1962 року, 1970 року переїхала на Гаваї, де 12 липня 1980 року покінчила життя самогубством[3][4][5][6][7].

В мистецтві

На портреті Шіле Фридерику Бер зображено в картатій сукні-сорочці з геометричним візерунком виробництва Віденських майстерень.

На портреті Клімта вона одягнена в сукню зі стягнутим шнурівкою подолом із шовку понже «Марина» дизайну Дагоберта Пехе, знову ж таки для Віденських майстерень, і жакет з тхорячого хутра, її обновку тієї ж марки. За наполяганням Клімта Фридерика надягла хутряний жилет навиворіт, щоб він міг зобразити на картині чудову підкладку з кольорового шовку «Флора» дизайну Лео Блондера[8]. До цього Фридериці довелося переміряти безліч східноазіатських костюмів, що зберігалися в майстерні Клімта[9]. За словами портретованої, малюнок тла портрета з великими фігурами і рослинним орнаментом Клімт запозичив з наявної в його колекції азійської вази. На картині і плаття, і жакет, і тло конкурують між собою так, що око глядача може відпочити лише на зеленому килимі в нижній частині картини і чорному волоссі Фридерики, яке обрамляє її обличчя[10].

Примітки
  1. Archives Directory for the History of Collecting in America — Колекція Фріка.
  2. Марґрет Ґрайнер: Friederike Beer-Monti: «Ich will unsterblich werden!»(нім.)
  3. Butler Coleman: Tape-Recorded Interview with Mrs. Federica Beer-Monti. November 1, 1967, The Artists Gallery Archives of American Art, Smithonian Institute, Washington.
  4. Alessandra Comini: Egon Schiele's Portraits. University of California Press, Berkeley/Los Angeles/London 1974, S. 128—132.
  5. Christian M. Nebehay: Die goldenen Sessel meines Vaters. Wien 1983.
  6. Marie-Agnes von Puttkamer: Max Oppenheimer, MOPP (1885—1954): Leben und malerisches Werk mit einem Werkverzeichnis der Gemälde. Wien 1999.
  7. Martin Suppan: Hans Böhler. Leben und Werke. Wien 1990.
  8. APA-OTS: Ein Denkmal in Worten: Margret Greiners neue Romanbiografie über das Wiener-Werkstätte-Testimonial Friederike Maria Beer-Monti(нім.)
  9. Sternthal, 2005, Die Arbeiten der letzten Jahre.
  10. Natter, 2019, Frauendarstellungen.

Література
  • Марґрет Ґрайнер: «Ich will unsterblich werden!» Friederike Beer-Monti und ihre Maler. Romanbiografie. Kremayr und Scheriau, Wien 2019, ISBN 978-3-218-01185-3.
  • Тобіас Наттер. Gustav Klimt. Zeichnungen und Gemälde. — Köln : Taschen, 2019. — ISBN 978-3-8365-6287-4.
  • Барбара Штернталь. Diesen Kuss der ganzen Welt. — Wien : Styria Verlag, 2005. — ISBN 978-3222131653.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.