Фрідріх Карл фон Савіньї

Народився в старовинній родині онімечених французьких дворян-протестантів (батько лютеранин (юрист за професією), мати – кальвіністського віросповідання), котрі походили з Лотарингії від графів Меца, Люнебурга і Дакбурга. Ще з 30-х рр. XVII ст. через гоніння протестантів у Франції Савіньї залишили Лотарингію й осіли у Франкфурті.

Савіньї рано осиротів: 1791 втратив батька, 1792 померла матір. Його вихованням та освітою займався близький батьків друг Вецлар фон Нейрат (працював у імперському Верховному суді). Коли Савіньї досяг 15 років, Нейрат, щоб підготувати його та свого сина до вступу в університет, прочитав юнакам курс позитивного, природного міжнародного, римського та імперського (державного) права. Наполегливі заняття дали змогу Савіньї вступити в шістнадцятирічному віці до Марбурзького університету. Вивчав право в Марбурзькому університеті (1795 – 1799) та в Геттінгенському (1796 – 1797).

1800 захистив в Геттінгенському університеті магістерську дис. «Про конкуренцію формальних деліктів». З 1801 р. – приват-доцент Марбурзького університету, а з 1803 – екстраординарний професор. Читав кримінальне (тільки протягом першого року викладання) і римське право.

В 1808 – 1810 рр. – професор римського цивільного права в Ландсгуті (Баварія). З 1810 і до кінця своєї викладацької кар’єри (1842) – професор римського цивільного права Берлінського університету (викладав Інституції та Пандекти).

У 1817 р. був державним міністром Пруссії, член Державної ради Пруссії. Був членом Таємної ради Пруссії. У 1819 – 1842 рр. – суддя Берлінського ревізійного і касаційного суду для Рейнських провінцій. З 1826 р. – член комісії з перегляду Прусського зводу законів. У 1842 – 1848 рр. був міністром з перегляду законів Пруссії.

Чітко сформулювати свої погляди на право вченого-юриста підштовхнув намір заперечити теорію створення права законодавцем, яку висунув правознавець Тібо.

Результати робіт Савіньї на політико-правові теми сучасник може побачити у його творах «Право володіння» і у шеститомному виданні «Система сучасного римського права».[3]

На думку Савіньї, право розвивається в кожному суспільстві і народі історично, поетапно. Його розвиток не знаходиться у залежності від випадку, і тим паче чия не будь сваволя не може вплинути на розвиток права. Право є компонентом свідомості будь-якого суспільства і проявляється у вигляді створення в ньому юридичних інститутів та абстрактних образів і визначень.[4]

Якщо розглядати розвиток права, як такого, поетапно, то на початку право знаходиться у формі «природного права», яке існує у суспільній свідомості(у своїх творах вчений казав що право існує у національному дусі) і, в реальному житті, знаходить вираз у юридичних відносинах( їх встановленні, припиненні чи зміні). Далі, розвиток суспільства, його культури, духовних цінностей призводить до розвитку права. Воно стає об’єктом вивчення науковців, юристів, а далі, в їх руках, перетворюється на цілу науку. Савіньї вважає що на цьому етапі законодавча діяльність неможлива без обробки права юристами.[5]

Савіньї, у своїх творах, зазначав, що розвиток права іде нерозривно від розвитку національного духу, у тісній взаємодії з ним. Він порівнює розвиток права з розвитком живого організму, вважає їх еволюції дуже схожими. Бо, наприклад, як зерно потрохи розвивається і визріває, так само і право, з часом росте і стає більш чітким і визначеним у народному дусі. Спочатку воно не є об’єктом вивчення науковцями, це – перший етап, коли право виражене у формі звичаїв, потім – стає предметом обробки правознавців, це – другий етап. Тут також просліджується аналогія з живим організмом. Так, наприклад, рослина до кінця життя не втрачає зв’язку зі своїм корінням. Право, так само, не може бути вивченим окремо від звичаїв і загальних переконань суспільства, є невідривним від них.[6]

• Право володіння (монографія, 1803);
• Історія римського права у середні віки (тт. 1 – 6, 1815 – 1831);
• Система сучасного римського права (тт. 1 – 8, 1840 - 1849);
• Про завдання нашого часу щодо законодавства і правознавства (Берлін, 1814);
• Зобов’язальне право (2 томи (1851 – 1853), рос. переклад – М., 1876).

• Шемшученко Ю. С., Касяненко Ю. Я. Савіньї (Savigny) Фрідріх Карл фон // Юридична енциклопедія. В 6-ти тт. – Том 5 (П – С). – К., 2003. – С. 402 – 403.
• Шилохвост О. Ю. Савиньи (Savigny) Фридрих Карл фон // Большая российская энциклопедия (электронная версия)
• Ф. К. Савиньи. Обязательственное право. Перевели с немецкого В. Фукс и Н. Мандро. – М.: Типография А. В. Кудрявцевой, 1876. – XXXV + 579 c. (з біографією Ф. К. Савіньї)
• Кениг И. Савиньи и его отношение к современной юриспруденции (// Русский вестник. – 1863. – №4. – С. 571-598) // в кн.: Немецкая историческая школа права. – Челябинск: Социум, 2010. – 528 с.
• Авенариус М. Савиньи и его русские ученики. Передача научного юридического знания в середине ХІХ века // Древнее право (Jvs Antiqvvm). - 2005. - № 15. – С. 108 – 118.
• Friedrich Carl von Savigny by James E. G. de Montmorency// Great Jurists of the World. Edited by Sir John MacDonnell & Edward Mason. – Boston, 1914. – pp. 561 – 589. (The Continental Legal History Series).
• Нечаев В. М. Савиньи, Фридрих-Карл // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона

• Савіньї // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Нечаев В. М. Савиньи, Фридрих-Карл // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона^{[недоступне посилання з жовтня 2019]} (рос.)
• Авенариус М. Савиньи и его русские ученики (рос.)
• Savigny, Friedrich Carl von | Frankfurter Personenlexikon