Функціональний аналіз медій

Структурний функціоналізм, за словами одного із його засновників американського соціолога Роберта Мертона, полягає у поясненні соціальної діяльності через її корисність і важливість для суспільства та індивідів. Функціональним аналізом медіа займалися вчені Джордж Гербнер (Теорія культивації), Пауль Лазарсфельд (Двоступеневий рух інформації), Вілбур Шрамм, Гарольд Лассвел, Чарльз Роберт Райт (Дисфункції медіа).

Теорія функціоналізму включає в себе як поняття функції з позитивними наслідками для суспільства, так і поняття дисфункції – з її негативними наслідками. Але ці два поняття не є взаємовиключними. Дисфункції медіа полягають у відверненні уваги реципієнтів від важливих і невідкладних особистих і соціальних проблем, орієнтації на великі гетерогенні аудиторії різного віку і соціальних класів, що не дає можливості задовольнити аудиторії меншин.

Із проявів одночасної дії функції і дисфункції медіа є інституціоналізована практика передачі новин про небезпеку, що насувається. З одного боку, це допомагає людям уникнути катастрофи, з іншого, може призвести до паніки і антисоціальних спроб особистого виживання за рахунок інших. Такі питання вказують на можливі напрямки дослідження різних функцій та дисфункцій.[2]

Функції і дисфункції медійних засобів можуть носити як явний (очікуваний і усвідомлений) характер, так і латентний (прихований і неочікуваний). Причому вивчення латентних функцій є важливим і найбільш проблематичним.

Різниця між соціологічною та нормативною теоріями полягає в тому, що соціологічна теорія дає зрозуміти суть медійної діяльності, тобто загальні її положення, застосування і вплив на основі систематичних та об'єктивних спостережень за мас-медіа та суміжними чинниками, а нормативна теорія скеровує цю діяльність, тобто аналізує й встановлює, як медіа мають функціювати, щоб були дотримані конкретно визначені суспільні цінності, та враховує очікування щодо медіа інших соціальних інституцій.[10]

Вілбуром Шраммом були розроблені нормативні теорії медіа:

1. Авторитарна;
2. Лібертарна;
3. Соціальної відповідальності;
4. Радянська (комуністична);
5. Теорія розвитку.

Перші дві теорії є основними, третя і четверта розглядаються як варіації цих теорій. Теорія розвитку була сформульована для того, щоб пристосуватися до умов у країнах, що розвиваються.

Існує ще шоста теорія (теорія демократичної участі – the democratic-participant theory), яка виникла через такі недоліки, як корупція і зловживання владою в традиційних демократичних ринкових суспільствах.[11]

Авторитарна теорія

• медіа повинні підпорядковуватися центральній владі і не діяти всупереч її інтересам;
• ЗМІ мають уникати суперечностей із моральними і політичними цінностями, загальновизнаними владою;
• цензура є виправданою для забезпечення цих принципів;
• будь-яка критика влади та її курсу є національним злочином і карається кримінальною відповідальністю.

Прикладом втілення авторитарної теорії є діяльність засобів масових комунікацій при авторитарних або тоталітарних режимах Гітлера в Німеччині, Муссоліні в Італії, Франко в Іспанії, апартеїду в ПАР та в багатьох інших африканських та соціалістичних країнах, де влада належить одній людині або певній групі правителів і обмежуються права та свободи людей.

Лібертарна теорія ЗМІ стала можливою в умовах зростання демократії, розширення економічної та релігійної свободи.

• медіа мають бути вільними від державного контролю і впливу уряду;
• ЗМІ не ліцензуються, цензура заборонена;
• критика влади не карається;
• немає обмежень на легальні шляхи здобуття інформації, на міжнародний експорт та імпорт медійного продукту;
• публікації та розповсюдження інформації є доступними для будь-якої людини чи групи людей без дозволів або ліцензій.

Для цієї теорії є характерною дилема щодо визначення меж свободи без порушення прав людини, оскільки скасування цензури може призвести до порушення індивідуальних прав і репутації, недоторканості приватного життя, державної безпеки і національної гідності. Тому медіа вдаються до статутних законів, щоб врегулювати ці суперечливі питання.

Теорія соціальної відповідальності має намір примирити ідеї свободи з відповідальністю перед суспільством.

• ЗМІ мають виконувати певні обов’язки перед суспільством;
• підтримка демократичних політичних принципів, виконання соціальних функцій з передачі інформації і створення можливостей для висвітлення різних точок зору;
• професійні стандарти подання інформації, засновані на чесності, точності, об’єктивності і збалансованості;
• саморегулювання медіа шляхом створення відповідних інституцій;
• ЗМІ мають представляти всі соціальні групи, відображати різні соціальні погляди;
• уникати інформації, яка може призвести до злочинності, насильства, соціальних заворушень, образ етнічних, релігійних або інших меншин;
• держава і суспільство мають право втручатися в роботу медіа, якщо ті не дотримуються вказаних принципів.

Радянська або комуністична теорія ЗМК була створена на противагу західним медіа, які перебувають під контролем капіталістичних економічних інтересів. Радянська теорія висуває перед медіа такі вимоги:

• вони повинні діяти і бути під контролем пролетаріату;
• не повинні перебувати в приватній власності і не мати мотивації для отримання прибутку;
• повинні містити повне і об’єктивне відображення про світ і суспільство з точки зору марксистсько-ленінських принципів;
• повинні підтримувати комуністичні рухи в усьому світі;
• виконувати функції соціалізації, навчання, надання інформації, мотивації і мобілізації народних мас;
• цензура має використовуватися з метою виявлення антисоціальних та антикомуністичних повідомлень, з метою уникнення різного роду провокативних ситуацій.

Теорія розвитку

• використання ЗМІ для національного розвитку, автономії та збереження культурної самобутності в країнах, що розвиваються;
• пріоритетною має бути інформація про національні, культурні та мовні питання;
• слід надавати перевагу інформації про інші країни, що розвиваються;
• держава може обмежити роботу ЗМІ, якщо економічні інтереси і потреби розвитку суспільства перебувають під загрозою;
• журналістам надаються як свободи в отриманні та поширенні інформації, так і відповідальність за це.

Теорія демократичної участі стосується, в першу чергу, медіа розвинених країн. Вона виникла як відповідь на комерціалізацію і монополізацію в приватному порядку контрольованих засобів масової інформації, а також на централізацію і бюрократизацію суспільного мовлення.

• важливість урізноманітнення медіа, деінституціоналізації і локальності ЗМІ;
• необхідність зворотної ролі комунікатора і реципієнта, горизонтального зв’язку та взаємодії між ними;
• окремі особи і меншини повинні мати можливість доступу до медіа та використовувати їх у своїх потребах;
• на організацію засобів масової інформації не повинні впливати органи політичного або бюрократичного контролю;
• існування ЗМІ має бути виправданим не лише з точки зору медіа-організацій, комунікаторів і рекламодавців, а й реципієнтів.

Соціальні групи, організації і громади повинні мати свої засоби масової інформації, адже часто їхні потреби нехтуються вже існуючими медіа. Зв’язок між різними елементами суспільства занадто важливий, щоб залишати його лише професіоналам, тому потрібно залучати до цього процесу якомога більше верств населення.

У демократичному суспільстві питання про функції ЗМК тісно пов'язане з принципом плюралізму, тобто медіа повинні враховувати політичні, соціальні, культурні та економічні відмінності між групами, відображати їхню соціальну різноманітність. При цьому, наприклад, одна газета зі своєю власною ідеологією та політичною позицією може виконувати одночасно інформативну функцію для однієї групи людей та дезінформативну для іншої. Щоб врахувати політичні погляди і смаки в сфері розваг, повинно бути багато засобів масової інформації, які зможуть функціонувати для багатьох людей і соціальних груп.[13]

Медіа повинні надавати свободу публікацій, бути вільними, але саморегульованими, висловлювати повагу до правової системи, особистості та загальних людських прав, дотримуватися етичних кодексів і правил професійної підготовки.[14] Уряд може втручатися в роботу ЗМК для захисту громадських інтересів.

Медіа мають залучатися до діяльності демократичного суспільства шляхом:

• Інформування громадськості та викривання порушень морально-етичних принципів та суспільного ладу;
• Незалежної та своєчасної критики суспільства та його інституцій;
• Надання доступу до публічного висловлення своїх позицій різних політичних і громадських діячів;
• Активної участі у формуванні спільної громадянської свідомості.[15]

Однією з найбільш серйозних загроз для ефективності комунікації в суспільстві є вплив на ЗМК органів влади або заможних людей країни. Тоді свідомо перекручуються факти, щоб зміст спілкування відповідав ідеології, яка потрібна певній людині. Чим більш демократичним є суспільство, тим кращим є зв’язок між усіма учасниками комунікації, тим ефективнішою є робота медіа.

• Критична теорія (соціологія масових комунікацій)
• Нормативні теорії в медіа
• Соціальна комунікація
• Соціодинамічна теорія засобів масової комунікації Абраама Моля
• Соціологія масових комунікацій
• Соціальні теорії розважальних медіа
• Дисфункції медіа