Філіпп Жаккотте

Філі́пп Жаккотте́ (фр. Philippe Jaccottet; 30 червня 1925 24 лютого 2021) — швейцарський франкомовний поет, літературний критик та перекладач.

Філіпп Жаккотте
Philippe Jaccottet
Філіп Жаккотте, фотографія Ерлінга Мандельманна, 1991 р.
Народився 30 червня 1925(1925-06-30) (96 років)
Мудон, кантон Во, Швейцарія
Помер 24 лютого 2021(2021-02-24)[1][2][3] (95 років)
Гриньян[2][3]
Поховання Гриньян
Громадянство  Швейцарія
Місце проживання Гриньян
Діяльність поет, есеїст, перекладач
Alma mater Лозанський університет
Мова творів французька
Роки активності 19432021
Жанр вірші, есеї
Членство Німецька академія мови і поезії, Баварська академія витончених мистецтвd і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd
У шлюбі з Anne-Marie Jaccottetd
Премії Велика премія Французької академії за поезію (1992), Велика національна премія поезії (1995), Ґонкурівська премія з поезії (2003)

 Філіпп Жаккотте у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Філіпп Жаккотте народився 30 червня 1925 року в Мудоні (Во, Швейцарія). У 1933 році його родина переїхала до Лозанни, де він вступив до гімназії, а згодом до Лозаннського університету. Першу збірку віршів написав у п'ятнадцять років. Коли йому виповнилося шістнадцять, на врученні премії Рамбера 27 червня 1941 року познайомився з швейцарським поетом Гюставом Ру, з яким вів листування з 1942 по 1976 рр. Протягом навчання в Лозанні Жакотте почав друкуватися у періодичних виданнях, зокрема в цей період з'явилася його перша п'єса «Персиваль» (1945) та вірші «Елегія» (1943—1944), «Тіням» (1944) та «Ірис» (1945). Його першу збірку було надруковано у травні 1945 року, але Жаккотте знищив наклад. У червні 1946 року отримує диплом бакалавра, того ж року, під час подорожі до Італії, знайомиться з італійським поетом Джузеппе Унгаретті, якого починає перекладати у 1948 році.

Восени 1946 року на запрошення швейцарського видавця Анрі-Луїса Мермо, з яким він познайомився в 1944 році у Лозанні, Жаккотте переїжджає до Парижу, де працює над перекладами, зокрема «Смерті у Венеції» Томаса Манна, та пише статті та рецензії. Саме в Парижі Жаккотте знайомиться з новим поколінням французьких поетів Івом Бонфуа, Жаком Дюпеном, Андре дю Буше, Франсісом Понжем, та поступово починає знаходити свій власний голос: «Філіпп Жаккотте, що, як нам здається, не дозволяє собі замінювати власне слово якимось іншим голосом, не піддається спокусі вдаватись до драматургії, до поліфонічної вигадливості; тим більше він не відступиться від вірша, замінивши його на якесь незалежне життя на безлюдному обрії безосібної мови».[4]

Після одруження з художницею Анн-Марі Еслер у 1953 році Жаккотте переїжджає до міста Гриньян на півдні Франції. Того ж року в видавництві Ґаллімар виходить друком його збірка «Пугач» (фр. L'Effraie), яку він вважає своїм справжнім літературним дебютом. У 1954 році народжується син Жаккотте Антуан, а у 1960 році — донька Марі. 29 червня 1956 року Жаккотте отримує премію Рамбера. Протягом 1960-х років Жаккотте працює над перекладами Фрідріха Гельдерліна та Джузеппе Унгаретті. 1968 року у видавництві Ґаллімар було опубліковано його монографію про Гюстава Ру. 1974 року помирають матір та вітчим Жаккотте. В цей же час Жаккотте познайомився з поетом П'єром Анрі Журданом.

Нагороди

Вибрані твори

  • 1947 Реквієм (фр. Requiem)
  • 1953 Пугач (фр. L'Effraie)
  • 1956 Елементи одного сновидіння (фр. Éléments d'un songe)
  • 1958 Невіглас (фр. L'Ignorant)
  • 1963 Пора сівби (фр. La Semaison)
  • 1969 Уроки (фр. Leçons)
  • 1970 Краєвиди з відсутніми фігурами (фр. Paysages avec figures absentes)
  • 1988 Прогулянка під деревами (фр. La promenade sous les arbres)

Переклади українською

Примітки

  1. https://actualitte.com/article/99071/auteurs/l-ecrivain-et-critique-litteraire-philippe-jaccottet-est-mort
  2. Fichier des personnes décédées
  3. Le MondeParis: Societe Editrice Du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
  4. Жан Старобінські. Говорити голосом дня // Жаккотте, Ф. Поезія 1946—1967. — Київ: Юніверс, 2003. — с. 7.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.