Хамдамов Рустам Усманович

Руста́м Усма́нович Хамда́мов (нар. 24 травня 1944, Ташкент, Узбецька РСР) — російський кінорежисер, сценарист та художник татарсько-узбецького походження.

Рустам Хамдамов
Ім'я при народженні Рустам Усманович Хамдамов
Дата народження 24 травня 1944(1944-05-24) (77 років)
Місце народження Ташкент
Громадянство  СРСР,  Росія
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія режисер, художник
Кар'єра 1967 — дотепер
IMDb ID 0451126

Життєпис

Народився 24 травня 1944 року в Ташкенті. Його мати була татаркою, вона переїхала з міста Гур'єва до долини річки Сирдар'я разом зі своєю родиною, рятуючись від розкуркулювання.[1] Згодом познайомилася з Усманом Хамдамовим. Рустам Хамдамов добре вивчив російську мову завдяки своїй няні-росіянці, яка у минулому співала у хорі Нижньогородського театру. З п'яти років Хамдамов займався малюванням. Няня водила його до ташкентського театру, де він бачив виступи Майі Плісецької, слухав Григорія Пірогова та Валерію Барсову в опері Даргомижського «Русалка».

Він відмовився вступати до комсомолу, замість цього пішов до вечірньої школи, а згодом вступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії до майстерні Григорія Чухрая. На третьому курсі зняв свій перший фільм «В горах моє серце» за оповіданням Вільяма Сарояна, зіграти у якому запросив акторку Олену Соловей. Після внутрішньої прем'єри фільму, який отримав нагороду вдіківського фестивалю, партком ВДІКу запровадив цензуру на студентські роботи, а негатив фільму було викрадено.[2] Ця картина вплинула на фільм Андрія Кончаловського «Дворянське гніздо» (1968), на зйомках якого Хамдамов на четвертому курсі працював художником по костюмам.

У 1969 році Хамдамов завершив ВДІК. Кончаловський допоміг затвердити Хамдамова як режисера фільму «Несподівані радощі» (1972—1974), сценарій якого, присвячений життю акторки німого кіно Віри Холодної, написали сам Кончаловский та Фрідріх Горенштейн. Головні ролі мали зіграти Олена Соловей, Наталя Лєблє та Тетяна Самойлова, однак Хамдамов почав знімати фільм за власним, незатвердженим Мосфільмом сценарієм. Після першого офіційного перегляду відзнятого матеріалу фільм було знищено, Хамдамов покинув Москву та повернувся до Ташкенту. Оператор Ілля Міньковецький врятував частину матеріалів, які не потрапили до повної версії фільму.

Після ВДІКу одружився з Лілією Огієнко (Олів'є), але згодом розлучився. Син працює у Парижі.

У 1989 році Хамдамова запросили стати режисером фільму, головну роль у якому мала зіграти французька акторка Жанна Моро. Продюсером фільму, що отримав назву «Anna Karamazoff», був Серж Зільберман. Після невдалої прем'єри на Канському кінофестивалі картину було заарештовано продюсером.

У 1992—1995 роках Хамдамов, який отримав грант Жака Ширака для видатних діячів культури, жив у Парижі, де анонімно малював ескізи для будинків моди та компанії ювелірних виробів «Russian World Gallery».[2]

У 2004 році Хамдамов створив ескізи до спектаклю Андрія Кончаловського «Чайка», прем'єра якого відбулася у Театрі імені Мосради, а рік потому вийшов його фільм-концерт «Вокальні паралелі», які він знімав протягом 9 років.

Хамдамов також був художником по костюмах у театральній постановці Андрія Кончаловського «Дядя Ваня», прем'єра якої відбулася у 2009 році.[3]

У 2010 році фільм Хамдамова «Діаманти» було представлено у конкурсній програмі 67-го Венеційського кінофестивалю.

Хамдамов є членом Гільдії кінорежисерів Росії.

Нагороди

Лауреат премії «Тріумф» (1996). У 2003 році був проголошений «Культурним надбанням нації». У 2003 році став першим в історії російським митцем, чиї картини були за життя прийняті до колекції Ермітажу. Почесний член Російської академії мистецтв.

Творчість

Картини Хамдамова знаходяться у колекціях Третьяковської галереї, музею Циммерлі університету Роткерс (США), Національної галереї міста Равенна (Італія).

Фільмографія

Примітки
  1. Наталья Дардыкина. Гений чистой красоты // Московский Комсомолец, № 25359, 25 мая 2010. (рос.)
  2. Андрей Кончаловский. Рустам Хамдамов. Досье. Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  3. Дядя Ваня.(рос.)

Джерела
  • (рос.) Туркия А. Нечаянные радости Хамдамова // СЭ. 1987. № 23;
  • (рос.) Попов Д. В горах мое сердце // ИК. 1988. № 6 (об одноим. ф.);
  • (рос.) Моро Ж. «Кино — это большое приключение». Инт. А. Осипова // Сов. культура. 1989. 3 окт. (о ф. Anna Karamazoff);
  • (рос.) Моро Ж. «Талант — это опасность». Инт. А. Плешаковой // Неделя. 1991. 26 авг. — 1 сент.;
  • (рос.) Хреков В. Загадка Хамдамова — здесь и там // НГ. 1991. 19 сент.;
  • (рос.) Агишева Н. Конец легенды // МН. 1991. 22 сент. (о ф. Anna Karamazoff);
  • (рос.) Любарская И. По канве Рустама // Столица. 1992. № 4 (о ф. Anna Karamazoff);
  • (рос.) Николаевич С. Голос во сне // Сеанс. 1992. № 5 (о ф. Anna Karamazoff);
  • (рос.) Литвинов В. Рукописи не горят // Киносценарии. 1993. № 3;
  • (рос.) Закс Е. Богатство Рустама Хамдамова доступно всем // Ъ. 1993. 7 июля (о выставке Р. Х.);
  • (рос.) Смоленская Е. Шаг к Хамдамову // ЭиС. 1993. 29 июля — 5 авг. (о выставке Р. Х.);
  • (рос.) Шемякин А. Ювелирное чудо среди окопов // НГ. 1994. 9 июня (о ф. Anna Karamazoff);
  • (рос.) Аркус Л. Анна Карамазофф. Исчезновение // Сеанс. 1994. № 9;
  • (рос.) Квирикадзе И. Голографический портрет Р. Х. // Сеанс. 1994. № 9;
  • (рос.) Савельев Д. Ты не Анна Карамазова // Сеанс. 1994. № 9 (о ф. Anna Karamazoff);
  • (рос.) Соловьева И. О Рустаме Хамдамове // Сеанс. 1994. № 9;
  • (рос.) Литвинов В. Три Рабы любви: Сюжет и судьба Рустама Хамдамова // Столица. 1994. № 26;
  • (рос.) Хамдамов Р. «Можно сказать смело, что жизнь проходит зря. Но ничего зря не проходит». Инт. М. Котельниковой, И. Свинаренко, C. Николаевича // Домовой. 1995. № 7—8;
  • (рос.) Крюкова А. Вернулся ли Рустам Хамдамов? // Огонек. 1995. № 27;
  • (рос.) Хохрякова С. Рукотворный Хамдамов // Культура. 1996. 30 ноября;
  • (рос.) Волкова П. Таинственный триумфатор Рустам Хамдамов выходит из тени // ЛГ. 1997. 15 янв.;
  • (рос.) Хамдамов Р. «Все созданное мною меня раздражает». Инт. Г. Копылова // Культура. 1997. 22 марта.
  • (рос.) Хамдамов Р. Нечаянные радости. Сохранившиеся фрагменты // Киносценарии. 1993. № 3;
  • (рос.) Anna Karamazoff. Сценарий // Киносценарии. 1993. № 4.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.