Харлачов Євген Валерійович

Вихованець тольяттінського футболу. Перший тренер — Євген Григорович Єрофєєв. У 1992 році перейшов у футбольний клуб «Крила Рад»[1]. У його складі у віці 18 років дебютував у Вищій лізі першого чемпіонату Росії — 9 квітня 1992 року вийшов на заміну в домашньому матчі проти «Асмарала» (1:2). Перший гол у чемпіонаті Росії забив 11 жовтня 1992 року — в гостях у ворота «Текстильника» (Камишин) на першій хвилині другого тайму, відкривши рахунок у матчі, що завершився нічиєю (1:1).

Провівши в Самарі два роки, в 1994 році, помічений тренерами юнацької та молодіжної збірних Росії, Харлачов перейшов в московський «Локомотив», в якому грав протягом 8 років. У сезонах 1995, 1999 та 2000 років він став з командою віце-чемпіоном Росії, а 1996, 1997, 2000 та 20001 роках чотири рази вигравав Кубок Росії з «Локомотивом». Більшість часу, проведеного у складі московського «Локомотива», був основним гравцем команди.

У 2001 році перейшов в московське «Динамо», у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «біло-синіх» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. Виступи в Прем'єр-лізі завершив у 2004 році у складі «Сатурна».

Другу половину сезону 2004 року провів у «Балтиці», яка виступала в Першому дивізіоні, а завершив свою ігрову кар'єру в 2005 році на батьківщині в «Лада» (Тольятті), яка виступала тоді в третьому за рівнем дивізіоні.

1993 року дебютував у складі юнацької збірної Росії (U-20) був учасником молодіжного чемпіонату світу в Австралії, дійшовши з командою до чвертьфіналу. А у 1994—1995 роках грав за олімпійську збірну Росії, в якій провів 7 матчів, забив 1 гол.

28 серпня 1996 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Росії в товариській грі з Бразилією (2:2). Не потрапив до заявки на Чемпіонат Європи 1996 року, оскільки програв конкуренцію Андрію Канчельскісу і Валерію Карпіну[2], тим не менш наступного року виграв з командою товариський Кубок місячного нового року. В результаті так і не ставши основним гравцем з 1998 року перестав викликатись до збірної. Всього за національну збірну Росії зіграв 6 офіційних матчів і 1 неофіційний (Росія — збірна ФІФА, 0:2).

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, і з 2009 по 2011 рік очолював фарм-клуб «Локомотива» (Москва). 12 грудня 2010 року в Москві закінчив 240-годинне навчання в ВШТ на тренерських курсах і отримав ліцензію Pro[3]. Працював тренером-консультантом залізничної Футбольної ліги[4].

У 2014 році став тренером дзержинського «Хіміка», а після звільнення Олега Пашиніна очолив команду[5] і пропрацював на посаді до листопада.

З квітня по червень 2016 року очолював «Соляріс».