Харько

Харько в образі знатного шляхтича (18 століття)

Харько — міфічний козак XVI, початку XVII або навіть XVIII століття, іменем якого нібито названо місто.

За легендою, записаною з четвертих слів («дід діда 104-річного сліпого діда») Є. Топчієвим у 1829 році у селі Данилівці Харківського повіту і опублікованій у 1838, яку розкритикував як недостовірну Д. Багалій, Харько потонув поблизу Змійова в річці Сіверський Донець[8]:

«Не приходиться быть первому поселению при реке Лопани, иначе город Харьков назывался бы Лопанью или река Лопань — Харьковом. Ещё дед моего деда зашёл в этот край и именно в окрестности Харькова, когда было здесь мало народу… Первый поселенец… поселился при ней [Белгородской кринице] хутором… И этот первый поселенец был Харько… Когда именно жил Харько, неизвестно, но говорили, что назад тому более 200 лет…[от 1829] Он был не из простых. Вышел из Польши начальником нескольких семей [православных]… Однажды… настигнул их [татар] около нынешнего города Змиёва. Отбил добычу и освободил пленных. Но, угнавшись за самыми татарами на ту сторону Донца, был подавлен большим числом собравшихся неприятелей и потонул в Донце, на обратной переправе с двумя своими сыновьями. Татары, наконец, проникли в скрытное убежище поселения Харька и разорили его совершенно… После этого заселение Харька оставалось долго впусте. Говорили также, что самые татары, первые, называли его именем реку, при которой он жил». Прим.: (цього не може бути, бо гідронім Харків набагато старіший).

За іншою легендою, що описана у подорожніх замітках академіка В. Зуєва, що проїжджав через місто у 1781 році, яку розкритикував як недостовірну Л. Мачулін, Харько був пасічником[4]:

«Наименование свое Харьков имеет от первого поселенца Харитона, вышедшего со многими другими семьями и поселившегося здесь. Он был пасечник или пчеловод; трудами своими и способностью места разжился он скоро, так что многие из других мест стали к нему приходить для сожительства, а как в общежитии, у малороссиян, обыкновенно называют друг дружку полуимянем, то, называя его Харько, прозвали и Харьков хутор, и Харьков слобода, и Харьков город, тому назад сказывали мне, не многим будет более ста лет [от 1781], следовательно и начало города Харькова не далее относится».

У рукописі «Топографічний опис Харківському намісництву» 1785 року наведена третя легенда, де відповіддю на восьме питання анкети «Ежели можно справится о его [города] начале, кем, когда и на какой случай построен, и какими людьми спервоначалия быль заселен» є наступні слова:

«За подлинно неизвестно, но естьли поверить молве, то на сем месте завел себе хутор некто из зажиточных малороссиян, но кто он был таков, откуда и когда, о том сведений нет, именем Харитон, а по просторечию Харько, от котораго якобы сей город и река звание свое получили».[9]

Але вже через два роки в наступному рукописі «Атлас Харківського намісництва» 1787 року, а також в друкованому «Топографічний опис … з історичним предувєдомлєнієм…» 1788, і в рукописі «Описі міст Харківського намісництва» 1796, згадки про Харка були відсутні і скрізь зазначалось просто, що Харків «побудований за царювання Олексія Михайловича у 1653 році».[10]

За ще однією легендою, наведеною у своїй «Автобіографії» 1881 року М. Костомаровим, був з таким ім'ям козацький сотник, але про заснування їм Харкова нічого не повідомлялось[11]:

«Проехали через местечко Жаботин, где до сих пор показывают хату сотника Харька, убитого поляками перед началом восстания малоруссов, известного в истории под названием Колиивщины [до 1768], или Уманской резни».

Пам'ятник засновникам Харкова. Вважається фігурою Харька.

У центрі міста на початку XXI століття було встановлено пам'ятник засновникам Харкова у вигляді козака Харька на коні зі списом.

Пам'ятник «Засновникам Харкова на честь 350-річчя міста» (дарунок міста) на проспекті Науки був відкритий 22 серпня 2004 року.

Це перший за всю історію міста кінний монумент. Бронзовий 12-тонний вершник тримає спис, щит (чомусь без зображення либіді), за плечима має лук і сагайдак зі стрілами. Висота скульптури — 6 метрів, постаменту — 7 м[12]

Пам'ятник створено за мотивами малюнка відомої поштової листівки (лубочний малюнок) XIX століття.

Щорічно 14 жовтня, в День українського козацтва, представники харківських обласних та міських козацьких громадських організацій спільно з керівниками області покладають до пам'ятника квіти на знак поваги до засновників міста Харкова.

Ой встань, Харьку, ой встань, батьку, просять тебе люде.

Тарас Григорович Шевченко, підпис під офортом «Приятелі».[13]

Крепость стоит на высоком холме над неширокою рыбною речкой.

Башня тесовая жёлтою свечкой высится в сумеречной полутьме.

В створе обитых железом ворот тускло блестят бердышами казаки,

Сонно волна шевелится во мраке, лодку о лодку у пристани трёт.

А за рекою рыбак Харитон подслеповато склонился над зыбью — : Светится сивой чешуйкою рыбьей старец, чьим именем град наречён.

Впрочем, то светит сединами внук деда Харько, что владел окунями,

Что несусветно далёкими днями сладил курень у лесистых излук.

Хату поставил да ульев пяток, да просмолил неуклюжую лодку,

Да застолбил на столетья высотку — этого града и крепи исток.

Сергій Шелковий, «Харьковская крепость»[14]

Шапка-бирка на нім, постоли, сірячина полатана, рвана…

Де вже там одягтися, коли працював день і ніч він на пана!

Панський хліб став у горлі кілком, гірше редьки життя було дома…

Харитоном, або ще Харьком називавсь по-простому сірома.

Юрій Кругляк, «Тікав козак на Слобожанщину»[14]

• Харько (Захар) Кривий — кодацький полковник (XVIII ст.);[15]
• Захарій — біблійний пророк. Саме на його честь Г. С. Сковорода дав Харкову латинське ім'я — Захарполіс (лат. Zacharpolis);[16][17][18]
• Харьков Георгій Йосипович — український режисер (1904–1980);
• Генерал Харьков — міфічний (вигаданий) генерал Білого руху, один з антибільшовицьких лідерів.

• Кінні монументи України