Хижі гриби

Російські дослідники М. С. Воронін (1869 рік) та Н. В. Сорокін (1881 рік) виявили, що деякі ґрунтові гриби утворюють на своєму міцелії кільця. У 1888 році німецький вчений Ф. В. Цопф встановив, що вони служать для лову і умертвіння нематод. У грибів для лову жертв є петлі, головки, крапельки клеїть речовини і т. д. Як тільки нематода потрапляє в кільце або петлю, то відразу починає чинити опір, намагаючись звільнитися. Чим активніше рухи, тим в більшу кількість кілець і петель потрапляє хробак. Години через дві його рухи сповільнюються і припиняються. Від гриба до нематоди відходить росток, розширений кінець якого називають «інфекційним бульбусом». Він впроваджується в тіло хробака і там швидко розростається, поки гіфи не заповнюють всю порожнину тіла тварини. Приблизно через добу від нематоди залишається лише шкірка.

У представників поширеного по всьому світу роду Dactylaria нитки грибниці утворюють вирости у вигляді кілець з трьох реагуючих на дотик клітин. Якщо в таку петлю випадково поткнеться нематода, вони за десяту частку секунди вздуваються в три рази і так туго перетягують жертву, що вона гине. Тоді нитки гриба проростають всередину жертви і перетравлюють її.

Деякі гриби полюють у воді. Вид Zoophagus tentaculum добуває в ставках амеб, коллембол, коловерток, нематод та інших мікроскопічних тварин. Гриб утворює короткі вирости, що служать приманкою. Варто тварині схопити її, як вона опиняється на гачку, який потім перетравлює жертву і висмоктує її зсередини.

Для боротьби з нематодами при вирощуванні овочевих культур та печериць були розроблені методи застосування біопрепаратів (попередня назва — «нематофагоцид»), що представляють собою масу міцелію і спор у поєднанні з живильними субстратами: кукурудзяного січкою, соломисто-гнойових компостів і гранул, суміші торфу з соломою, соняшникового лушпинням і т. д. Біопрепарат отримують в два етапи. Спочатку на зерні або живильному середовищі з додаванням агар-агару в колбах вирощується маткова культура. Потім її використовують для засіву субстрату в 2-3-літрових скляних банках.

Наприклад, при вирощуванні огірків висушений біопрепарат соломисто-гнойового компосту вноситься двічі по 300 г/м² (при низькій вологості, наприклад, 58-60 % доза збільшується втричі). Перед посівом насіння біопрепарат рівномірно розподіляють по поверхні яку потім перекопують на 15-20 см. При повторному внесенні (через 15-35 днів) біопрепарат закладають в ґрунт на глибину 10-15 см. В тій же дозі суміш компосту і гриба можна застосовувати при підгортанні, тобто засипанні нижньої частині стебла. Цей прийом стимулює утворення додаткових коренів і продовжує термін життя рослини.

Якщо препарат готують на соняшниковому лушпинні, технологія внесення в ґрунт інша: перший раз вносять за два тижні до посадки розсади в дозі 100-150 г/м², другий — 5-10 г в лунці під час посадки. Можна вносити біопрепарат і під рослини, що розвиваються. В цьому випадку його закладають в борозни з розрахунку 100-150 г/м².

За даними Всесоюзного інституту гельминтологии їм. К. І. Скрябіна, збереження врожаю огірків при цьому біометоді може досягати 100 %. При одноразовому внесенні біопрепарату на соняшниковому лушпинні за два тижні до висадки рослин ураженість галловими нематодами, за даними ВНДІ біологічних методів захисту рослин, знижувалася на 30-35 %, при тривалому внесенні під розсаду — до 30 %. Відповідно знижувалася і інтенсивність ураження кореневої системи.

У випадку з печерицями біопрепарат, вирощений на соломисто-гнойовому компості і що має вологість 58-60 %, використовують в дозі 300 г/м². Спочатку в лунку вносять біопрепарат, а зверху посівний міцелій печериць в тій же дозі. Застосування хижих грибів при вирощуванні печериць підвищувало врожайність плодових тіл у середньому на 33 %.

• 1000 чудес природы. — Ридерз Дайджест, 2007. — С. 261. — ISBN 5-89355-027-7.
• Ловчие петли, кольца и клейкие капельки // Наука и жизнь. — 1990. — № 6. — С. 123—125. — ISSN 0028-1263.