Хоменко Арсеній Петрович

Народився в Батурині у сім'ї у родині поручика. Мати, Олімпіада Миколаївна, була домогосподаркою. [1]

У 1901—1909 рр. навчался у гімназії в Черкасах. Після закінчення гімназії навчався у Київському університеті — спочатку на фізико-математичному факультеті (1909—1911), а згодом — на юридичному (1911—1913 рр.). Був виключений з університету без права поновлення за революційну діяльність.[1]

Був призваний до армії і 1914 направлений на фронт рядовим. Після проходження військового вишколу служив у штабі прапорщиком. Згодом у чині поручика командував ротою 124-го Воронезького полку у Галичині. Отримав тяжке поранення. У грудні 1916 р. лікувався у Москві.[1]

Продовжив навчання у Харківському університеті. Був членом партії есерів. У 1917 р. обирався членом міської думи Харкова, першого складу ради робітничих депутатів. У 1918 р. пристав до партії українських есерів.[1]

У лютому-вересні 1919 р. служив у війську С. Петлюри. Також кілька тижнів служив у Добровольчій армії генерала А. Денікіна, але залишив службу через неприйняття ідеї «єдиної і неподільної Росії». У січні-вересні 1920 р. воював у складі Червоної армії на Південно-Західному фронті — помічником командира 1-го Радянського полку у Харкові.[2]

У 1921 р. демобілізувався за станом здоров'я.

У 1920 р. брав участь у підготовці перепису населення.[3]

З грудня 1921 р. р. працював завідувачем відділу статистики населення Xарківського губернського статистичного бюро, 1923—1929 рр. — спочатку заступник начальника відділу демографії Центрального статистичного управління УСРР, а згодом очолив цей відділ. Керував розробкою матеріалів міського перепису населення 1923 р. і проведенням в УСРР Всесоюзного перепису населення 1926 р. Хоменко здійснив низку фундаментальних досліджень і опублікував їх результати.

На посаді керівника відділу демографії ЦСУ УСРР займався організацією всесоюзного перепису населення 17 грудня 1926 р.[4]

31 травня 1922 р. був заарештований Харківським губвідділом ДПУ УСРР. Згодом був звільнений через прохання колег з губернського статуправління.[3]

1930—1934 рр. Хоменко очолював сектор демографії Всеукраїнського інституту соціалістичної охорони здоров'я, де 1933 р. йому було присвоєно звання професора демографії. Із 1935 р. працював в Інституті охорони материнства і дитинства та одночасно співпрацював із Всеукраїнським інститутом експериментальної медицини та Інститутом демографії і санітарної статистики ВУАН / АН УРСР.

17 травня 1933 р. йому було присвоєне наукове звання професора.[5]

27 лютого 1938 р. був заарештований. Вірогідно, підчас допитів його піддавали тортурам. 3 червня 1938 р. він «зізнався» в організації "підпільних есерівських обкомів та облвиконкомів, виступів «куркульських та антирадянських елементів», використанні «продовольчих труднощів», наданні статистичного описання УСРР, «яке виділяло і підкреслювало національну особливість України». Він також «зізнався» у створенні групи учених-демографів, які нічебто передавали Захід матеріали демографічної статистики. Протягом червня-вересня 1938 р. Хоменка допитували кілька разів на місяць, стан його здоров'я погіршувався.[6]

11 грудня 1938 р. було підписано обвинувальний висновок у справі так званої «Антирадянської терористичної організації українських есерів». На суді вчений визнав себе винним та висловив готовність давати свідчення трибуналу. 13 грудня 1938 р. суд у закритому режимі присудили Хоменка до розстрілу.[7]

Хоменко був розстріляний 22 березня 1939 р. у Харкові.[8]

Військова колегія Верховного суду СРСР 27 листопада 1957 р. скасувала вироки стосовно Хоменка. 28 грудня 1958 р. його було повністю реабілітовано.[8]

Коло наукових інтересів Хоменка охоплювало питання народжуваності та смертності в Україні.

Праці Хоменка першої половини 1920-х рр. висвітлюють нове тлумачення кількості померлих у роки голоду 1921—1923 рр. та доводять зменшення природного приросту у чотири рази порівняно з довоєнними роками, падіння рівня народжуваності.

Критично ставився до джерел демографічної статистики, тому матеріали переписів у 1920-х рр. вважав недосконалими та невичерпними.

Першим з українських демографів заявив про неухильний спад народжуваності наприкінці 1920-х рр. та про загрозу його подальшого згортання на початку 1930-х рр.

Особливе місце в науковій спадщині вченого посідають ґрунтовні дослідження шлюбу та сім'ї, результати яких були опубліковані 1930 р. у відповідній монографії. Хоменко розробив класифікацію сімей за числом, складом і самодіяльністю їх членів, яка й сьогодні не втратила наукового значення, і на її основі провів дослідження за типами сімей; вивчав також стійкість шлюбу, причини поширення самотності, перспективи розвитку малої сім'ї. У цій роботі поєднувалися клопіткі демостатистичні дослідження з глибокою соціологічною інтерпретацією нових соціальних явищ. Центральною проблемою сімейних стосунків Хоменко вважав самодіяльність жінки-матері. На його думку, гендерна рівність у сім'ї та суспільстві не може бути досягнута завдяки зниженню зайнятості жінок, оскільки саме їхня економічна активність — основна передумова гендерної рівності. Вчений порушив питання про необхідність проведення активної «політики населення».

Після Всесоюзного перепису населення 1926 р. Хоменко приділяв увагу дослідженню складу населення — статево-вікового, соціально-екон. і, особливо, національного. Його монографія про нац. склад населення України (1931) була першим фундаментальним демостат. дослідженням етнічної проблематики не лише в Україні, а й на теренах СРСР. Він започаткував дослідження міграційного руху населення у вітчизняній демографії. Так, на основі даних міського перепису населення СРСР 1923 р. та Всесоюзного перепису населення 1926 р. дослідив доплив населення в Донбас і дійшов висновку, що міграційний приріст міського населення в зазначений міжпереписний період із-за меж України, в основному з РСФРР, збільшив чисельність міського населення Донбасу в понад 1,5 раза.

На переконання вченого, довгостроковий демографічний прогноз виходить далеко за рамки демостатистичної операції, в його основу має бути покладена концепція розвитку суспільства, що гарантує його обґрунтованість. Хоменко керував роботами з демографічного прогнозування в Комісії перспективного планування Держплану УСРР.

Завдяки зусиллям ученого була організована публікація демо-стат. матеріалів у серіях видань: «Статистика України», «Статистичний бюлетень», «Статистична хроніка», «Вісник статистики України» та ін. Хоменко був одним з організаторів і активним автором унікального видання — газети «Радянський статистик».

• Сучасна смертність від туберкульозу по містах України. «Статистичний бюлетень», 1925, № 12 (92);
• Сучасне українське місто в класовому відношенні (спроба соціяльної характеристики). Х., 1925;
• Природний рух населення найважливіших міст УСРР в 1924 році. В кн.: Природний рух населення найважливіших міст УСРР в 1924 році. Х., 1926;
• Населення України 1897—1927 рр. Х., 1927;
• Короткий огляд перших підсумків перепису населення України 17 грудня 1926 р. В кн.: Короткі підсумки перепису населення України 17 грудня 1926 р.: Національний і віковий склад, рідна мова та письменність населення. Х., 1928;
• Національний склад людности УСРР: Популярний нарис за новітніми статистичними даними. Х., 1929;
• Національний склад людности УСРР. Х., 1931;
• Сучасна народимість на Україні. «Профілактична медицина», 1931.

• В. С. Стешенко. Хоменко Арсеній Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 410. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Марочко В.І. Професор демографії Арсен Хоменко: "причина смерті - розстріл" // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2017. — № 1 (47). — С. 345-390. — ISSN 2415-7619.