Центральноякутська низовина

Центральноякутська низовина простягається вздовж середнього басейну річки Лена, має приблизно 900 км завдовжки та 350 км завширшки[2] Поступово переходить у Середньосибірське плоскогір'я на заході, у Приленське плато на півдні та південному заході. На північному заході низовина зливається з Північносибірською низовиною, а на півночі вона обмежена вододілом, що обмежує сточища річок Лена та Оленьок, а на північному сході та сході Центральноякутська низовина досягає передгір'їв Верхоянського хребта, найзахіднішої частини Східносибірського нагір'я.[3]

Низовина охоплює крім Лени, також нижню течію приток Лени Вілюй, Амгу та Алдан. Річки низовини зазнають весняні паводки у період відлиги та періодичні дощові паводки влітку. Взимку невеликі річки промерзають до дна.[3]

Вічна мерзлота розповсюджена по всьому регіону. Поширені болота та термокарстові озера (аласи)[4], а також невеликі пагорби або сопки «(булгуннях)»[5]. На північному заході розповсюджені піщані дюни (тукулани) — рельєфні форми, сформовані еоловими процесами вздовж долини річки Лени.[6] Є також райони з високою засоленістю грунту.[3]

Висота у межах низовинної терасної рівнини від 60 до 200 м, піднесена частина рівнини — до 300—400 м.

Геологічно низовина приблизно відповідає східній, найнижчій частині Вілюйської синеклізи. Заповнена мезозойськими відкладами та четвертинними пісками та суглинками, як алювіального, так і еолового походження.[7]

Клімат суворий, різко континентальний.

Середня температура січня —45 °С; середня температура липня 17 °C. Опадів випадає до 300 мм на рік (до 70—80 % в теплий період).

Для річок характерні весняні повені і літні дощові паводки; невеликі річки промерзають взимку до дна.

Розвинені тайгові палеві і луково-чорноземні ґрунти, а на низьких річкових терасах — широке поширення плям солончаків і стовбуватих солонців.

• Центральноякутська низовина