Церква Бориса і Гліба (Новгородський дитинець)

Існувала думка що на її місці — на кінці вулиці Пискуплі, стояла перша тринадцятиголова дерев'яна церква Софії Премудрості Божої, попередниця кам'яного Софійського собору, але за результатами археологічних розкопок це припущення було спростовано. Фундаменти церкви були розкриті в 1940 році під час розкопок під керівництвом А. А. Строкова, при цьому в західній частині фундаменту була знайдена різьблена вапнякова капітель з орнаментом, велика кількість кам'яних хрестів та ін., були виявлені поховання під підлогою церкви, причому у п'яти з них збереглися фрагменти діадем[1]. За результатами реконструкції ця монументальна будівля не мала аналогів в новгородському зодчестві XII століття, як за своїми розмірами, так і за використанню різьблених прикрас.

Церква Андрія Стратилата

Церква Андрія Стратилата, нині стоїть в Дитинці поблизу того місця (південніше) де була церква Бориса і Гліба, називається в розписах 1577-1589 рр. (розписи ружніх церков) і 1615 року придільною, але за Семисоборним розписом[6] та розписом 1617 року[7] у церкві Бориса і Гліба не було приділа. У 1969 році в нижній частині церкви Андрія Стратилата М. К. Каргером і Г. М. Штендером[8] були виявлені[1] та вивчені залишки сходової вежі церкви Бориса і Гліба.

У 1262 році церква згоріла після влучення блискавки[9], після чого була відновлена, але в самому початку XIV століття — завалилася. В 1305 році нова кам'яна церква була знову освячена архієпископом Феоктистом[10], після завершення будівництва, розпочатого у 1302 році[11], причому Феоктист в 1300 році, ще незгорілої церкви Бориса і Гліба, був знаменований на владичную кафедру[12].

Храм був відновлений у середині XIV століття, за рахунок срібла отриманого від походу на Ореховець. В 1405 році через пожежу, що охопила Людин кінець церква знову згоріла[13] і тільки в 1441 році за вказівкою архієпископа Євфимія храм був відбудований знову[2], а в 1442 році до храму була додана нова голова, після явлення чуда мироточення ікони Богоматері під час літургії[1].

У 1652 році церква впала й відтоді не відновлювалася.

Легенди, також пов'язують церкву, зі збереженими в ній «палицями Перуна»[14], які новгородці використовували під час міжусобиць. За наказом митрополита Никона

…и тако преста бесовское то тризнище отоле со оловянными наконечниками тяжкими…[15]

у 1652 році ці палиці були спалені, на думку академіка В. Л. Яніна, ці відомості про палиці, «сполучні язичницькі та християнські реалії», роблять церкву Бориса і Гліба у граді берегинею давніх традицій, що «доповнює характеристику пам'ятки, яка має особливе значення в структурі новгородської і церковної політичної організації».[1].

Церква Бориса і Гліба у граді — духовний центр Пруської вулиці, згадується в уставі Ярослава Мудрого <i id="mwfA">о мостех</i> (про порядок мощення вулиць Торгової сторони і Дитинця, а також спорудження Великого мосту), як кінцевий пункт обов'язки мощення вулиці жителями. Припускають також, виходячи з літописних відомостей, що церква була «вічевим храмом» Людиного кінця і Пруської вулиці. Церква Бориса і Гліба у граді зображена на іконі «Бачення паламаря Тарасія» і на омофор патріарха Никона[1].