Ціп

Ціп[1][2] (зменшена форма — «ціпо́к»)[3] — примітивне знаряддя для обмолоту[4].

Ціп в експозиції краєзнавчого музею Тетяни і Омеляна Антоновичів «Бойківщина», м. Долина
Молотьба ціпами зібраного врожаю. Мініатюра з трактату Tacuinum Sanitatis, XIV століття

Словом «ціпок» також називають посох, палицю[3].

Походження прасл. *cěpъ неясне: його порівнюють з грец. σκίπων («палиця», «патериця»), лат. scipio («палиця», «ціпок») і scindo («ріжу», «кремсаю», «відділяю»)[5]. Крім того, воно може бути пов'язане з дієсловом *čepiti («щепити»)[6] і цеп («ланцюг»)[7][8].

У господарстві

Ціп як правило, складається з таких деталей: ціпи́лно[9] (заст. ціпильно, ціпильна, ціпило)[10] — держак до 2 м завдовжки; бияк (бич)[11][12] — коротша робоча частина; ка́пиця (у́в'язь, діал. свірка)[13][14][15] — короткий ланцюжок або ремінь, що з'єднує ціпилно з бияком. Шкіряна капиця також називалася ву́голов (за аналогією з наголовачем-«вуголовом» вуздечки) і складалася з двох вилиць, що охоплювали кінці ціпилна й бияка, та ремінника́ у вигляді кільця, яке з'єднувало їх[16]. Існували також варіанти ціпів з ціпилном і бияком однакової довжини (схожі на японські нунчаку), а також ціпи з кількох ланок.

Ціпи слуговали селянам примітивним засобом самооборони, існував навіть різновид холодної зброї — бойовий ціп. Від ціпів для обмолоту рису, як вважається, ведуть своє походження й нунтяку (нунчаку).

У культурі
Сільськогосподарські знаряддя праці: коса, ціп, вила тощо.

У «Слові о полку Ігоревім» ціпи (з означенням «харалужні», тобто булатні) символізують зброю: На Немизѣ снопы стелютъ головами, молотятъ чѣпи харалужными, на тоцѣ животъ кладутъ, вѣютъ душу отъ тѣла («На Немізі снопи стелють головами, молотять ціпами харалужними, на тоці життя кладуть, віють душу од тіла»)[17].

Прислів'я, приказки
  • Доки на току ціп, доти на столі хліб
  • Ціп та коса годують
  • Бодай ніхто не діждав ціпом заробляти
  • Ціпом силу міряй, а не гульнею
  • За ціп та на тік
  • Брехати — не ціпом махати[18]
  • З бороною по воду поїхав, а з ціпом рибу вудить

Мовні звороти
  • Ціпи в'язати — сваритися[2]
  • Ціпом їхати — їхати двома кіньми, з яких один великий, другий маленький[2]

Інше
  • «Ціпов'яз» — прізвисько селянина[19].
  • Ґирлиґа і ціп — символи скотарства і рільництва в Стародавньому Єгипті

Див. також

Примітки
  1. Ціп // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Ціп I // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — Т. 4. — С. 433.
  3. Ціпок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з. Дод., допов. на CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. — 1736 с.: іл. — ISBN 966-569-013-2
  5. Вважаються похідними від праіндоєвроп. кореня *(s)kēi-p-, *(s)koi-p- (Сергей Ухов. История Вятки как часть этнической истории восточной Европы)
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  7. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків: «Акта», 2002.
  8. Цеп // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  9. Ціпилно // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. Ціпило // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. Бияк // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  12. Бич // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  13. Капиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. Ув'язь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  15. Свірка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  16. Вуголов // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  17. Слово о плъку Игореве, Игоря, сына Святославля, внука Ольгова.
  18. Жайворонок В. В. Ціп //  Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 631—632.
  19. Ціпов'яз // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.