Чан До Йон

Під час японської окупації Кореї Чан До Йон служив у лавах японської Імперської армії. Пізніше закінчив історичний факультет Університету Тойо та планував стати вчителем, однак знову повернувся на військову службу та став офіцером китайської армії[1][2].

Про державний переворот, що готувався, Чан довідався першим 10 квітня 1961 року від Пак Чон Хі, який мав намір призначити генерала на посаду прем'єр-міністра, оскільки потребував підтримки з боку армії. Чан До Йон на пропозицію не пристав, хоч і не сповістив чинний уряд про змову[3]. Більше того, він переконав прем'єр-міністра Чан Мьона, що відомості про запланований на 12 травня переворот є недостовірними, що дозволило змовникам перенести його на 16 травня[4].

Після вдалого перевороту Чан став номінальним головою уряду, натомість реальна влада зосередилась в руках Пак Чон Хі[5]. Втім невдовзі Чан До Йон сформував помірковану фракцію, що перейшла в опозицію до більш радикальної групи на чолі з Пак Чон Хі[6]. На піку кар'єри Чан До Йон одночасно обіймав чотири посади: голови Вищої ради, прем'єр-міністра, міністра національної оборони та начальника штабу сухопутних військ[7]. Упродовж травня 1961 року Чан намагався отримати визнання свого уряду з боку Сполучених Штатів Америки, з цією метою 24 травня він зустрічався з президентом Кеннеді, пообіцявши тому передати владу під цивільний контроль до 15 серпня. Натомість Чан бажав залишити на посаді президента Юн Бо Сона[8]. Такі кроки швидко позбавили його популярності серед інших військовиків, які вважали, що Чан зрадив цілям перевороту, та почали розглядати його як загрозу своїй владі[9]. Від червня Пак Чон Хі та його прибічники почали на законодавчому рівні обмежувати владу прем'єр-міністра. Зрештою 3 липня Чан До Йона та ще 44 інших офіцерів було заарештовано за звинуваченням у контрреволюції[7][9].

Перед судом Чан заявив, що має намір тікати до США, і його опоненти не заперечували проти цього[9]. Після виїзду з держави 1962 року він здобув докторський ступінь з політичних наук в Університеті Мічигану. Пізніше він стверджував, що відвідував Південну Корею 1968 року, де зустрівся з Пак Чон Хі, а також перебував на позиціях південнокорейських військ, які брали участь у бойових діях війни у В'єтнамі[10]. Від 1971 до 1993 року був професором Західного мічиганського університету[2]. До 2011 року повідомлялось, що він страждає на деменцію[10].

• Тяга до дому (장도영), автобіографія, 2001, ISBN 9788995007280

• Kim, Byung-Kook; Vogel, Ezra F., ред. (2011). The Park Chung Hee Era: The Transformation of South Korea. Harvard University Press.