Чапкіс Григорій Миколайович

Народився 24 лютого 1930 року в Кишиневі. Рідною мовою називав румунську.[3]

Мати займалася хатнім господарством (у сім'ї було 7 дітей), а батько був лимарем.

З 7 років я щовечора сідав біля ресторану та чистив взуття, розносив газети. Коли мені було 11 років, почалася війна, ми опинилися в евакуації у Казахстані, де я пас табун молодих коней.[4]

1944 — повертаючись із евакуації, Чапкіси захворіли на тиф і вимушено осіли в Києві.[5] Тут юний Григорій працював будівельником на відбудові Хрещатика.[3]

1945 — вступив до залізничного училища.[3]

Став танцівником Ансамблю пісні й танцю «Трудові резерви», у складі якого 1945 року виступав перед представниками радянської чолівки: Сталіним, Ворошиловим, Кагановичем.

Закінчив Київський інститут культури та студію при оперному театрі.

Під час своїх гастролей світом спілкувався з такими особами, як Мао Цзедун, Хо Ши Мін, Фідель Кастро, Сальвадор Далі, імпресаріо і мільярдером Сол Юрок (Соломон Ізраїлевич Юревич).

Професор кафедри сучасної хореографії факультету хореографічного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв[2]. Професор факультету хореографічного мистецтва Київського університету культури[6]. Професор кафедри хореографії Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка[7].

Вперше вийшов на сцену, як сам каже, у віці 10—11 років у Будинку піонерів.

Танцювати та ходити я навчився одночасно. З того часу займаюся цим щодня, адже танці - моя сутність та життя. Я хореограф широкого профілю, зате більше нічого робити не вмію. Пояснити це просто - я народився в Румунії, серед циганів та молдаван. Зранку мене випускали у двір і тільки ввечері забирали додому – на вулиці мене й навчили водити танки. [4]

Творчу діяльність розпочав після війни.

У віці 15 років в училищі мене відібрали до обласного ансамблю, з яким я приїхав до Москви, виступати в Кремлівському театрі. На сцені було 120 дітей, але Сталін вибрав саме мене. Мабуть тому що я був маленький худенький […] та чорненький: напевно, вождь народу прийняв мене за свого — представника кавказької національності.[4]

Сталін подарував йому годинник і, посадивши до себе на коліна, сфотографувався з ним. Після розвінчання «культу особи» (1956) світлину з написом «Спасибо великому Сталину за наше счастливое детство» мама Григорія спалила.[5]

З 1950 р. працював хореографом у Театрі імені Івана Франка. «Поставив до станка» Амвросія Бучму, Наталю Ужвій, Гната Юру.[5]

У 20 років я став балетмейстером у театрі імені Івана Франка. В 1951 році я як представник України подолав «залізну завісу» — і поїхав до Берліна, на Всесвітній фестиваль молоді та студентів. Українська команда привезла звідти найбільшу кількість золотих медалей.Нас носили на руках, як космонавтів.[8]

З 1955 р. виступав у складі Державного ансамблю танцю УРСР під керуванням Павла Вірського[9].

Найбільшим успіхом вважаю те, що 27 років пропрацював пліч-о-пліч з такою людиною, як Павло Павлович Вірський. Це така величина! Ми об'їздили 71 країну світу! Я брав участь у трьох міжнародних конкурсах і отримав три золоті медалі. Коли мені було 30, мені присвоїли звання заслуженого артиста.[8]

Головний танцмейстер Віденського балу.

Відкрив Школу танців Чапкіса, бере участь у численних благодійних проектах.

Автор книжки «Любов і танець — секрети довголіття».

Був тричі одружений.

• Перша дружина, Людмила, померла 2006 року.[3]
  • Донька від першого шлюбу, Лілія (1958 р. н.), керує в Італії балетною школою «Чапкіс-Денс».
    • Старша онука, Анна Сафрончик (1980 р. н.) — італійська кіноакторка і модель. 1998 року перемогла у конкурсі краси «Міс Тоскана», здобула 4-е місце на конкурсі «Міс Італія». Молодша онука, Вітторія (*1993), навчається у Київській хореографічній академії.[3]
• З другою, своєю ученицею (тоді 28-річною) Наталією, одружився 1980 року. Вона мешкає в Сан-Франциско.[3]

• • Син від другого шлюбу, Григорій[10] (1979 р. н.) — власник школи хіп-хопу «Чапкіс-Денс» (Сан-Франциско).[3][11][12]

• Третя дружина, Алла Борисівна — колишній начальник відділу навчально-методичної роботи в Національному авіаційному університеті.[3]

У 1999—2001 роки Чапкіс жив у дочки в Італії.

• орден князя Ярослава Мудрого V ступеня[14]