Череп Валерій Іванович

Народився в родині робітника. З 1953 по 1957 рік навчався в Запорізькому будівельному технікумі.

З 1957 року — майстер управління № 2 тресту «Кривбасрудбуд» міста Кривого Рогу; виконроб, начальник дільниці будівельного управління № 16 тресту «Криворіжпівнічрудбуд» міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

До 1960 року служив у Радянській армії.

У 1960—1961 роках — начальник дільниці будівельного управління тресту «Криворіжпівнічрудбуд» міста Кривого Рогу.

У 1961—1962 роках — студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. Член КПРС з 1962 року.

У 1962—1964 роках — начальник дільниці тресту «Криворіжпівнічрудбуд».

У 1964—1968 роках — заступник начальника ремонтно-будівельного цеху Криворізького Центрального гірничозбагачувального комбінату; головний інженер, начальник будівельного управління «Промбуд-2» тресту «Криворіжагробуд».

У 1968—1971 роках — керуючий трестів «Криворіжіндустрбуд», а потім «Кривбасрудбуд».

У 1969 році без відриву від виробництва закінчив Криворізький гірничорудний інститут, інженер-будівельник.

У 1971—1977 роках — заступник голови виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради депутатів трудящих.

У грудні 1976 — травні 1978 року — перший заступник голови, з травня 1978 по травень 1982 року — голова правління Українського міжколгоспного об'єднання по будівництву («Укрміжколгоспбуд»).

12 травня 1982 — листопад 1985 року — Міністр сільського будівництва Української РСР.

У грудні 1985 — 1991 року — заступник голови Держагропромбуду УРСР, заступник голови Держагропромбуду — голова Украгробуду (з 25 вересня 1986 року — міністр УРСР).

У 1991 — серпні 1997 року — голова ради Української кооперативно-державної корпорації агропромислового будівництва «Украгропромбуд».

У серпні 1997 — квітні 1998 року — Міністр транспорту України[4][5].

5 червня 2001[6] — 7 травня 2002 року[7] — Голова Державного комітет з будівництва, архітектури та житлової політики України. 7 травня 2002[8] — 1 квітня 2005 року[9] — Голова Державного комітету України з будівництва та архітектури.

Член Вищої економічної ради Президента України (липень 1997 — листопад 2001).

Член СДПУ(О) (2000—2005); член Політради СДПУ(О) (з 06.2000); член Політбюро СДПУ(О) (з 03.2003).

Народний депутат України 12(1)-го скликання з 03.1990 (1-й тур) до 04.1994, Білопільський виб. окр. № 349, Сумська область. Голова Комісії з питань будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства (з 06.1990). Групи «Аграрники», «Земля і воля». На час виборів: Украгробуд, голова, член КПРС.

Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Білопільський виб. окр. № 350, Сум. обл., висун. тр. кол. Член групи «Конституційний центр». Член (до 10.1997 — голова) Комітету з питань базових галузей та соціально-економічного розвитку регіонів. На час виборів: ВР України, голова Комісії з питань будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства.

Народний депутат України 3-го склик. з 03.1998, виб. окр. № 158, Сум. обл. На час виборів: нар. деп. України, Міністр транспорту України. Член Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку (з 07.1998; з 02.2000 — 1-й заст. голови); член фракції СДПУ(О) (з 05.1998). 13.12.2001 Апеляційний суд м. Києва припинив деп. повноваження.

Обраний народним депутатом України 4-го скликання з квітня 2002 від СДПУ(О), № 13 в списку. На час виборів: Голова Державного комітету України з питань будівництва, архітектури та житлової політики, член СДПУ(О). Зняв кандидатуру[10].

Українець. Батько Іван Купріянович (1896—1941), мати Феодосія Трохимівна (1900—1985).

Дружина Людмила Миколаївна (1946) — економіст; дочка Лариса (1967) — медик; син Сергій (1974) — економіст.

• три ордени Трудового Червоного Прапора
• орден «За заслуги» І ступеня (.03.2010)[11]
• орден «За заслуги» ІІ ступеня (.03.2000)[12]
• орден «За заслуги» ІІІ ступеня (.06.1997)[13]
• орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (.08.2004)
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (.03.2000)[14]
• Заслужений будівельник Української РСР.

• Офіційна країна сьогодні