Чистякова Валентина Миколаївна

Народилася в родині соліста Великого театру Миколи Чистякова. Разом із батьками жила в Москві. У дитинстві вчилася співу, танцю, малювання, гри на фортепіано, брала участь в гімназійних спектаклях.[2]

У 1918 р. родина утекла із більшовицької Москви до Києва. Займалась в балетній студії відомого танцюриста Михайла Мордкіна у будівлі театру «Бергоньє» на Прорізній вулиці, 17, де одночасно відбувалися репетиції і спектаклі «Молодого театру» під керівництвом Курбаса.[3]

Про цей період свого життя Чистякова згадувала: «Я підійшла до головної події усього мого життя — зустрічі з Олександром Степановичем Курбасом в Києві 1918 року. Ця зустріч вирішила мою долю — і особисте життя, и творче. Чи могло статися інакше?.. Особистість Олександра Степановича — геніального режисера-новатора, його освіченість, виняткова працьовитість, дивний талант і, в той же час, його принциповість, цілеспрямованість, не кажучи вже про його надзвичайну привабливість, не могли не підкорити мене, недавню московську гімназистку, яка з дитинства мріяла про життя в мистецтві».

Дебютувала влітку 1919 року на сцені «Молодого театру» в хорі у спектаклі «Цар Едіп». 6 (19) вересня 1919 р.[3] Чистякова обвінчалася з Курбасом в Андріївській церкві.

Грала в «Молодому театрі» (1919—1920), Першому державному театрі УРСР ім. Т. Шевченка (1920), в пересувному театрі «Кийдрамте» (Біла Церква — Умань, 1920—1922).

З 1922 р. Чистякова — серед провідних актрис театру Леся Курбаса «Березіль» у Києві, а в 1926 році разом із театром переїхала до Харкова. В Харкові родина Курбаса та Чистякової оселилася у будинку «Слово».

Стоять (справа наліво): Януарій Бортник (перший), Бабіївна Ганна (друга). Сидять (зліва направо): Лесь Курбас (другий), Валентина Чистякова (третя), Фавст Лопатинський (четвертий), З. Пігулович (п'ята) серед студійців театру «Березіль» 1922 р.

В «Березолі» під керівництвом Курбаса актриса розкрила різні грані свого таланту: комедійні, мелодраматичні та глибоко психологічні. Головні роли: донька мільярдера («Газ» Кайзера, 1923), Оксана («Гайдамаки» за Шевченком, 1924), Ізабелла («Жакерія» Меріме, 1925), Дора («Пролог» за Поповським, 1927), Любуня («Народний Малахій» Куліша, 1928), Параня («Диктатура» Микитенко, 1930) та інші. Спробувала себе і в режисурі: «Товариш жінка» (текст колективний, 1931).

Чистякова важко пережила розгром театру в 1933 році, арешт і загибель Курбаса. На схилі життя вона писала: «Мені писати й говорити про Леся Степановича тяжко. Я ніколи не зможу пробачити і осягнути та, що відбулося. Якщо чесно про все писати — я мала б проклясти радянську владу. Таких спогадів не надрукують…»

Проте Чистякова віднайшла в собі сили, щоб залишитися в трупі. В 1935—1959 роках вона — актриса Українського драматичного театру імені Шевченка в Харкові.

Ролі, які вона зіграла у цей зрілий період її творчості, увійшли до золотого фонду українського театрального мистецтва: Ліда («Платон Кречет» Корнійчука, 1935), Одарка («Дай серцю волю, заведе в неволю» Кропивницького, 1936), Катерина («Гроза» Островського, 1938), Цезаріна («Жінка Клодта» Дюма-сина, 1938), Євгенія («Євгенія Гранде» за Бальзаком, 1940), Лучицька («Талан» Старицького, 1941), леді Мільфорд («Підступність і кохання» Шиллера, 1948), Софія Ковалевська («Софія Ковалевська» братів Тур, 1948).

В 1941—1943 рр. разом із театром перебувала в евакуації в Узбекистані.

З осені 1943 року жила у Харкові на вул. Гіршмана, разом із матір'ю репресованого Леся Курбаса Вандою Адольфівною (померла в 1950). На цьому будинку встановлено меморіальну дошку.

В 1959—1967 роках викладала в Харківському інституті мистецтв. Чистякова — авторка статей з питань акторської майстерності, спогадів про театр «Березіль» та Курбаса (надруковані в 1991—1992 рр.).