Пігулович Зінаїда Олександрівна

Зінаї́да Олекса́ндрівна Пігуло́вич (нар. 1896 — пом. 1983) — українська актриса театру і кіно, театральний діяч, режисер. Організатор всеукраїнської мережі професійних лялькових театрів (1934—1937). Учениця Леся Курбаса. Працювала в театрі «Березіль» з 1922 до 1930. Дружина Фавста Лопатинського.

Пігулович Зінаїда Олександрівна
Псевдо Зоя Пігулович, Зінаїда Пігулевич
Народилася 1896(1896)
Померла 1983(1983)
Діяльність актриса театру і кіно, режисер, театральний діяч
Відома завдяки працювала в режисерській студії МО Березіль, створила низку лялькових театрів у різних містах України
Alma mater Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка
У шлюбі з Лопатинський Фавст Львович

Життєпис

Після закінчення у 1918 однієї з київських гімназій Зінаїда Пігулович рік навчалась на медичному факультеті Університету св. Володимира. Залишивши університет, вступає на акторський факультет Вищого музично-драматичного інституту імені М. Лисенка, який закінчує 1924 року.

Паралельно з навчанням працювала в мистецькому об'єднанні «Березіль». Робота в уславленому колективі дозволила їй отримати режисерські знання та навички, не припиняючи акторської діяльності.

В МО «Березіль» їй доручають опікуватися самодіяльним театральним рухом. Вона організовує й інструктує гурти, пише для них п'єси («Операційний план» та «Істина»), виконує численні практичні завдання, бере участь у теоретичних студіях, обговорює проекти колег. За дорученням Режлабу разом із Л. Френкелем очолювала Репертуарну станцію.

Водночас розбудовує драматичний театр для дітей, а згодом і ляльковий театр.

1926 року стається її дебют у німому кіно. Всього Зінаїда знялась у трьох фільмах, поставлених її чоловіком Фавстом Лопатинським (1926, 1927, 1930).

Стоять (справа наліво): Януарій Бортник (перший), Бабіївна Ганна (друга). Сидять (зліва направо): Лесь Курбас (другий), Валентина Чистякова (третя), Фавст Лопатинський (четвертий), З. Пігулович (п'ята) серед студійців театру «Березіль» 1922 р.

На початку 1930-х три роки навчалася у Москві на режисерських курсах при ГІТІСі.

Після повернення в Україну починає працювати в одному з пересувних театрів і створює при ньому ляльковий театр. Працювала художнім керівником ТЕМАФу при Київському ТЮГу (1931—1934).[1]

Згодом захоплюється справою створення низки лялькових театрів в різних містах. 1936 року у Києві підготувала два акторських склада для лялькового театру і два театра для Черкас і Умані з репертуаром, оформленням, ширмами. Згодом організувала такі ж театри у Житомирі, Полтаві та Чернігові.

У воєнні роки була в евакуації на Уралі й у Казахстані. Працювала в тамтешніх театрах.

Після війни повернулась на Батьківщину. Працювала режисером філармонії у Миколаєві. Згодом (кінець 1950-х — початок 1960-х)[2] переїхала до Вознесенська Миколаївської області, де працювала в народному театрі,[3] поставила «Сто тисяч» Карпенка-Карого.

Зінаїда Олександрівна написала спогади про свого Вчителя Леся Курбаса.[4]

Пішла з життя 1983 року.

Ролі
Режисерська лабораторія театру «Березіль», 1925 р. Сидять (зліва направо): Я. Бортник, В. Василько, Б. Тягно, З. Пігулович, Л. Курбас, Ф. Лопатинський, Ю. Лішанський.
Стоять: П. Кудрицький, І. Крига, А. Ирій
  • Орися («Пошилися в дурні» В. Ярошенка за М. Кропивницьким, 1924/1925)
  • Літті-Фурія (оперета «Мікадо», 1928/1929)
  • Королева (оперета «Королева невідомого острова»)
  • Надійка («Синій пакет», 1926), у пригодницькому фільмі Одеської кіностудії ВУФКУ, режисер Ф. Лопатинський
  • Василина (фільм «Василина-Бурлачка» за повістю І. Нечуя-Левицького «Василина», 1927)
  • Килина — дружина Кармелюка (фільм «Кармелюк», 1931)

Примітки
  1. Мозаїка. З тих років (курйози) / Юрій Смолич — с. 316. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 грудня 2015.
  2. Курієнко Іван Іванович. Люди, час, факти. (Повість у газеті з продовженням) — Радянська правда. — 1991. — № 120-137
  3. Зінаїда Пігулович, режисер народного театру м. Вознесенська Миколаївської області // Новини кіноекрану. — К., 1968. — № 9. — c. 12
  4. Зинаида Пигулович. Воспоминания об Александре Степановиче Курбасе // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки: Мистецькі обрії ’2014 : зб. наук. праць / Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України. — К. : Фенікс, 2014. — Вип. 6 (17) — с. 170-178(рос.)

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.