Чугуєве

Вікіпедія хутора Чугуєво Межівського району Дніпропетровської області

Щирим українцям з села Підгородня, яке на сьогодні разом із селом Павлівка, входить до складу одноного села Новопавлівка Межівського району Дніпропетровської області в 1924 році надали землю, яку потрібно було обробляти, а вона знаходилась неблизько. Тому виникла потреба заснувати нове поселення поряд зі своїми землями. В 1926 р. було велике переселення – заснували хутір. За часів панщини під селом Підгородня був хутір Чугуєве, який на сьогодні входить до складу села Новопавлівка. То й щойно заснований хутір біля своїх земель, що ніби є продовженням земель раніше заснованого хутору Чугуєва назвали теж Чугуєво. Спочатку  розпочали будівництво упродовж «Кінської балки» на шляху до райцентру, біля автомобільної  дороги Т-0428, що на сьогодні. Та зразу ж зрозуміли, що в балці місцевість дуже продувається вітрами і біля "битого" шляху була поширена крадіжка. То після ряду крадіжок, люди передумали і вибрали місцевість, що за 4 км від "битого" шляху, в більш безпечному місці та гарно розплановали  хутір на дві вулиці, які протяглись пообіч  широкої, не глибокої балки. Струмочок з питною водою замулився. Весняні води течуть тією балкою до ставочка, а влітку балка пересихає. Переселилося приблизно 200 осіб та заселили 80 осель на початку будівництва. Найбільше переселенців було з Підгородні та Павлівки.

Одними з перших переселилися родини та побудували собі хати: Олізько Семен Михайлович зі своєю мамою Ориною Євдокимівною (1858 р. н.) та дружиною Федосією (1884 р. н.), з донькою Федорою (1919 р. н.), що народила Раїсу Степанівну, сином Петром (1920 р. н.), що народив троє діток: Олексія, Тетяну та Ніну та сином Олексієм (1923 р. н.), що молоденьким загинув на війні і був похований в братській могилі Запоріжжя;  Улька Павло Афанасійович (1887 р. н.) та Марфа Іванівна з дітьми: Павлом, Марією, Горпиною, Василиною та Мариною;  Беремеш Микита Кондратійович (1878 р. н.) та Мокрина Андріївна з сином Дмитром; Беремеш Дарина Микитівна; Коба Іван Пимонович (1895 р. н.) та Ганна Лукінічна; Чередник Захарій та Тетяна з дітьми: Оленою (1899 р. н.), Марією (1907 р. н.), Михайлом і Анастасією (1913 р. н.); Омельченко (Худулій) Катря; Пугач Юхим Федорович (1893 р. н.) та Ганна, що народили Пелагею та Марію; Гура; Мелешко Микола; Луценко Мефодій (Нехтод) з доньками Мотрею, Параскою та Марфою; Киричок Єлисей та дружина, що народили Марію, Василя та Ніну; Киричок Орина, що народила Володимира та Ганну; Киричок Борис Данилович (1908 р. н.) та Горпина Павлівна (1910 р. н.), що народили три сина на ім'я Григорій, а вони померли, потім народили Єлисея та Василя; Сніда (Киричок) Явдоха Данилівна, що народила Івана, Володимира та Бориса; Рачок Антон та Ганна Павлівна з дітьми: Омельком, (що з Устею народив Степана та Нелю), Іваном,(що з Одаркою народив Григорія, Федора та Любу) та Олександрою, що народила Галину Миколаївну; Сестри: Жорник Ганна, що народила Левка та Віру та Марія, що народила Ганну (Тамару) Павлівну; Кайдан Пелагея; Кайдан Гнат Гнатович та Федосія Маркелівна, що народили Михайла, Настю та Марію; Марченко Ареон та Фекла Фелемонівна (1901 р. н.), яка після смерті Ареона вийшла заміж за Рухлина Олександра та народила Петра; Рачок Каленик з донькою Ганною (1912 р. н.), яка народила Григорія, Петра, Михайла та Марію; Рачок Ніна (Онила); Радченко Мартин з дружиною та донькою Ганною, яка потім вийшла заміж за Братуся Григорія Яковича та народила Олександра; У другому шлюбі Братусь Григорій Якович та (Тарасенко) Марія Михайлівна (1911 р. н.) народили: Валентину, Людмилу та Анатолія; Братусь Іван Якович; Радченко Йосип з дружиною та синами: Маркіяном та Григорієм (яких після розкулювання заслали в Хабарівський край в Благовещинськ). а донька Ганна Йосипівна (1893 р .н.) лишилась з бабусею та згодом вийшла заміж за Мадія Кузьму Пилиповича та народили дітей: Андрія (1918 р. н.), Пелагею (1928 р. н.), Івана (1929 р. н.), Надія та Максим померли маленькими; Мадій Стефан Пилипович (1898 р. н.) та Тетяна Кирилівна (1898 р. н.), що народили Петра, Марію та Василя; Штаба Христина Федорівна (1894 р. н.) та Анастасія Юхимівна (1904 р. н.); Черняк Федот Олександрович (1892 р. н.) та Мотря Наумівна з сином Григорієм; Лисенко Тимофій та Параска, які народили Ганну, Марію та Ніну; Лисенко Яків Ілліч (1887 р. н.) та Наталка, що вийшла заміж за Портретного, та син Костянтин (1907 р. н.) ; Острянин Констянтин з дружиною та донькою Явдохою (1910 р. н.), яка народила собі Григорія Ананійовича; Гужвій Мавра з сином Левком та невістка Гужвій Параска Семенівна (1909 р. н.); Павленко Микита з донькою Мотрею (1911 р .н.); Мироненко Матвій та Федосія з донькою Ганною;  Дорошенко Федір, що одружився з Марією Рухтівною (1929 р. н.) та народили дітей: Ганну, Анастасію, Івана та Володимира.

З роками повиростали діти, одружились та збудували собі хати Марченко Василь Оксентійович (07.04.1912 р. н.) та Фекла Мануїлівна (19.08.1912 р. н.). які народили шестеро дітей: Ганну. Марію, Надію, Тетяну. Григорія та Таїсу;  Олізько Петро Семенович (1920 р. н.) та Олена Омелянівна (1925 р. н.) з сином Олексієм, що переїхали з Горлівки Донецької області. де проживали тимчасово, що згодом народили Тетяну та Ніну;  Скочко Ганна; Чередник Дмитро Терентійович  (1905 р. н.); Сіренко Антон (1903 р .н.) та Федора. що народили Андрія; Ананій Терентійович (1907 р. н.) та Тетяна Ігнатівна (1909 р. н.);  Канівець Леонтій з синами: Ільком, що народив з Марією троє діток: Раїсу, Анатолія та Станілава та Іваном, що з Пелагеєю народили Василя; Канівець Олексій Федотович та Соломія, що народили Григорія; Брюхань Василь та Анастасія Ігнатівна (1821 р. н.) з донькою Оляною, що народила собі Любов Семенівну; Бойко Лука та Єфросина (1807 р.н.) з сином Іваном; Фоменко Омелько Федотович (1913 р. н.) та Ольга, що народили Тетяну, Григорія та Івана; Фоменко Тихін (1913 р. н.) та Параска, що народили Якова та Григорія.

Приїхали на поселення Гайдук Павло Тарасович (1909 р. н.) та Ганна Павлівна (1919 р. н.), що народили Анатолія, Ніну та Світлану; Олійник;  Марченко Василь та Федосія Іванівна (1923 р. н.), що народили троє дітей; Середа Анастасія Петрівна (1913 р. н.), що народила Раїсу Митрофанівну;  Примостка; Канівець Катерина, що народила Олександра В 60-х роках із Західної України – Сахарюк Дмитро Матвійович (1908 р. н.) та Параска з дітьми Степаном, Іваном, Ганною; Сущ. (Перечень не повний, можуть бути уточнення.)

Олізько Семен Михайлович зі своєю родиною мав землю і мав коня, щоб цю землю обробляти. Він був гарний тесля. Робив скрині та накопичив коштів, за які спромігся обкласти будинок червоною цеглою, що виглядало дуже заможньо.  У подружжя в 1929 р. народилася ще одна донька Марія, та в скрутні часи в 11-ти місячному віці 1930 році дитина померла від голоду, через нестачу грудного материнського молока. Вона жувала хліб і вузлик із хлібом - ляльку мотанку давала, як соску. Так підгодовувала. В часи голодомору 1933 році померла і мати Семенова. Семена Михайловича в часи репресії за зібрані колосочки (на пайці, де вже зібрали врожай) засудили. Відбувши термін у темниці, від повного виснаження, він помер  і вже не повернувся до родини. Загарбали в ті часи все прижите майно та коня, навіть чайні ложечки витрусили з-за пазухи Федосії. Сама Федосія Юхимівна, після такого потрясіння,  довго лікувала своє серце у військового рідного сина Степана  Марченко, в місці його перебування. Федосія з дітьми змушена була облаштувати підсобне приміщення, збудоване із овечого саману, під житлове приміщення.

Будинок Олізька Семена Михайловича обладнали під приміщення початкової чотирирічної школи на два класи. В однім класі якої, одночасно навчались діти всіх чотирьох класів, а вчитель по черзі приділяв свою увагу школярам. Вчителем був Гайдук Павло Тарасович. Школа ще багато років випускала в світ уже не безграмотних людей. Після розкуркулювання будинок, з якого господаря Радченко Мартина заслали на Соловки, обладнали під приміщення сільського клубу, крамниці та приміщення для видачі розпоряджень, що до місця роботи. Селяни мали спочатку  особисті землі, а згодом їх об’єднали у колгоспи. Новопавлівка (Павлівка – колгосп «Росія»; Підгородня – колгосп «Україна»). Чугуєве  – колгосп «Україна» 5-та бригада. Збирали на полі врожай зернових культур, зерно просушували на току, віяли та ховали для збереження в клуні та інших приміщеннях. Була конюшня для кілька десятків коней, підводи та гарби, одноколки. Згодом була тракторна бригада з великою кількістю техніки. Було побудовано  свинарник та два чималих корівники. Побудували поряд із ставком пташину ферму.

В 1961 році по хуторі в хати провели радіо та електроенергію. До тих пір діти домашнє завдання виконували при свічці чи гасовому каганці.  Починаючи з 5-го класу діти навчались в Межовій. Протягом навчання там треба було винаймати на холодний період  року куточок  для проживання в чужих людей. Додому по бездоріжжю пішки. В кращому випадку, при великих морозах, батьки везли своїх діток на підводі кіньми. За час такої подорожі малеча обморожувала обличчя та коліна. А в теплу пору року  школярі  змушені були кожного дня добиратись до школи та назад  велосипедом. Дорога, де була без всякого покриття, після зими була непрохідною. Асфальтове покриття до села проклали вже в 90-х роках, за часів при владі Павла Лазаренко. А по вулицях дороги заасфальтували завдяки домаганню Олізька Петра Семеновича.            

Після вичерпання терміну існування «старої школи» згодом побудували нову чотирирічну початкову школу на два класи на другій вулиці. Побудували поряд і крамницю. Дітей ставало все менше і їх змушені були возити в школу до села Новопавлівка. В приміщенні школи обладнали медичний пункт та крамницю, а маленьку –  демонтували.        

Під час розформування колгоспів в 90-х роках приміщення школи та приміщення сільського клубу , як частку загальної власності колгоспу (майнове), було передано Коваленко Івану Петровичу, який займав посаду Голови Сільської Ради.. А приміщення ферми, як майнове, передано Острянину Григорію Ананійовичу, який займав посаду бригадира та Лисенко Світлані Анатоліївні, а всім останнім членам колгоспу була виділена "пайова частка" - частина приміщень ферми Підгородні, яка була виражена грошовою сумою, і виплатив її Кондратюк Сергій Максимович, який майже 15 років був орендарем земель. (10.06.2019 року Кондратюка С. М. виявили в себе вдома з кульовим смертельним пораненням в голову). Острянин Г. А. викупив у Коваленка І. П. приміщення школи та клубу і переобладнав школу під особистий свинарник, а сільський клуб – під приміщення зберігання особистого зерна. Приміщення ферми Острянин Г. А. та Лисенко С. А. продала Крайньому (з районного центру Межова), для ведення особистого господарства. Тепер там його корови з телятами,  свині, вівці, птиця, і ця територія охороняється навченими собаками.

У листопаді 1997 року відбулась приватизація земельних ділянок (городів) по 0,50га (для обслуговування житлового будинку та особистого підсобного господарства). В 2004 році колгоспну землю розпаювали і селянам, які працювали в колгоспах на час 1993 року (не менше трьох років) або були колгоспниками пенсійного віку передали по акту на право власності земельні ділянки приблизно шести гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які селяни передали в оренду орендарям.

Збереглися до цих пір криниця і дві тополі, що поряд. До тієї криниці приїздили люди підводами із сусідніх сіл набрати доброї води в діжки, щоб пити та підвезти працюючим в полі.

Дві тополі, що з дитинства,

Ще буяють край села.

А в криниці вода чиста,

Найсмочнішою була.

Змалювати ту б картину,

Як криницю дві могутні,

Мов малесеньку дитину.

Захищають в часи скрутні.

Я зросла на тій водиці,

Силу дбавши з джерела.

Енергійна, як годиться,

Бо здоров'я зберегла.

Богу дякую, криниці

За живу, цілющу воду.

Хто напився там водиці,

Не забуде її зроду.

В 2018 році в Чугуєві проживає до двох десятків людей. Земля обробляється та дає прибуток.

Садки зелені всюди,

Поміж - старенькі люди.

Немає в них крамниці,

Водиці у криниці.

Село Чугуєво знаходиться за 10 км від смт Межова (6 км проходить по автомобільній дорозі Т 0428 та вліво від дороги ще 4 км) По селу протікає пересихаючий струмок з загатою.

• Погода в селі Чугуєве