Чухна

Чухна, чухонці ― застарілий етнонім прибалтійсько-фінських народів у новгородських землях (весь, сету, іжора, ліввіки та інші).

Чухонський чоловік

Вперше згадується в Псковському другому літописі під 1444 роком у формі «чухно». Пізніше, у Російській імперії ― народна назва карело-фінського населення околиць Петербурга, в основному інгерманландських фінів.

Етимологія

Згідно з словником Фасмера, слово утворено від етноніма «чудь» шляхом додавання експресивного суфікса «-хно» (за аналогією з власними іменами «Михно» ― «Михаїл», «Яхно» ― «Яков», «Дахно» ― «Даніїл», «Махно» ― «Максим», «Івахно» ― «Іван»).

Опис

Етнонім вживався в офіційних документах імперії, та єдиної форми не було, оскільки слово «чудь» могло позначати різні групи: фіни і чудь могли бути синонімами, але могли і розбиватися на «чудь широкому розуміння» і «карелів», при цьому перша група ділилася на «чудь/чухарів у вузькому розумінні» й водь/естів ― «чухну»[1]. За Леонідом Вискочковим, «водь» ― це «чудь»[2].

Від терміна походить «Чухляндія» ― місце, де живуть фіни. О. С. Пушкін в листуванні з А. А. Дельвіг називав Чухляндією Петербурзьку губернію[3] (за іншими даними саме місто Петербург[4]).

По моховитим, топким берегах
Чорніли хати тут і там,
Притулок вбогого чухонця;

— Олександр Пушкін Мідний вершник

Близько знайомий з Пушкіним В. І. Даль, в своєму тлумачному словнику, визначає слово як петербурзьке прізвисько приміських фінів[5]. Зацікавившись етнографією чухонців В. І. Даль написав нарис «чухонці у Пітері»[6]. У ньому він зазначив зокрема, що чухонки складають більшість кухарок, але чухонців не знайти ні серед в'язнів, ні серед рознощиків[7] і особливо підкреслює чесність цього народу.

Характерна риса стереотипних чухонців ― пияцтво: «Спочатку чухонець вимагає випивку, потім випивка вимагає випивки, потім випивка вимагає чухонця»[8]. Проте В. І. Даль у своїй статті відзначав, що «чухонів аж ніяк не можна назвати п'яницями, та ж навпаки, народом вельми тверезим»[6].

Див. також

Примітки
  1. Лескинен, Мария Войттовна. Финны и карелы на страницах российских этногеографических описаний второй половины XIX в. // Вестник Удмуртского университета. Серия «История и филология» 3 (2014).
  2. Л. В. Выскочков. Историко-этнические карты Северо-Запада России (Конец XVIII — первая треть XX в.) // Историческая этнография: Русский Север и Ингерманландия. (Проблемы археологии и этнографии. № 5). 60-летию со дня рождения проф. А. В. Гадло. СПб., 1997.
  3. Словарь литературных типов. — Пг.: Издание редакции журнала «Всходы». Под редакцией Н. Д. Носкова. 1908—1914
  4. Гукова Л., Фомина Л. Образно-прагматический потенциал топонимов в творчестве А. С. Пушкина // Текст, культура, перевод. Сборник статей по материалам международной конференции 23-25 мая 2012 года. — Рига, 2012. — С. 75—77.
  5. Чухонец // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  6. Даль, 1861.
  7. Юган Н. Л. Инонациональная этнография в творчестве В. И. Даля как этап развития русской литературно-этнографической школы. // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2015 № 19 том 2.(рос.)
  8. Кашкин, В. Б., Е. М. Смоленцева. Этностереотипы и табуированные темы в межкультурной коммуникации. Жарчысы вестник (2005): 175.(рос.)

Література
  • Агеева Р. А. Об этнониме ЧУДЬ (ЧУХНА, ЧУХАРЬ) // Этнонимы. — М.: Наука, 1970. — С. 194—203.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.