Сету

Сету (сето, псковська чудь; seto) — нечисленний фіно-угорський народ на північному заході Східної Європи (Естонія, Латвія, Росія).

Територія проживання сету (позначена зеленим)

Розповсюдження мови сету (позначена Seto)

Національний прапор народу сету

Історична область проживання народу сету має назву Сет(у/о)маа. На початок ХХІ сторіччя представники народу сету проживають у Печорському районі Псковської області Росії та прилеглих районах-повітах Естонії (Вирський і Полвський), що до 1920 року входили до складу Псковської губернії.

Точну чисельність сету встановити важко, але оскільки цей етнос, не внесений офіційно і дотепер у реєстри народів, що проживають на території РФ та Естонії, традиційно зазнавав значної асиміляції, фахівці схиляються до оцінювання, за яким кількість сету може сягати бл. 10 тис. осіб (за іншими даними — не більше 2—5 тис. осіб). Під час переписів сету традиційно враховують у складі естонців та/або росіян.

За даними перепису населення Росії 2002 року, в країні (майже всі у Псковській області) зафіксовано проживання 197 осіб, які самоідентифікували себе як сету. У селі Сигово Печорського району Псковської області діє музей-садиба народності сету.

В Естонії хоча сету офіційно і вважаються нацменшиною, деякі фахівці нерідко розглядають їх як субетнос естонців, а сетуська мова (вважається окремою самими сету) класифікується як вируський діалект естонської мови. У школах Естонії викладання провадиться са́ме нею, що зумовлює швидкий перехід на неї дітей сету і відмову від рідної говірки. На сьогоднішній день, а саме 2009 року, сетуську мову включено ЮНЕСКО до «Атласу мов світу, яким загрожує зникнення».

Розбіжність сету від естонців полягає і в релігійному плані — на відміну від них більшість сету є не лютеранами, а православними, коріння чого деякі вчені вбачають ще в християнізації доби Новгородської республіки і що, безперечно, було і лишається важливим чинником національної самоідентифікації.

Впродовж декількох століть, прийнявши і сповідуючи православ'я, сету не мали перекладу своєю мовою Писання, по суті зберігаючи дохристиянську духовність. Сусідні псковичі, пізніше — росіяни, нерідко не вважали сету православними, називаючи тих напіввірцями (рос. полуверцы), що іноді навіть правило за російський екзонім сету.