Шарль Ежен Делоне
Шарль Еже́н Делоне́ (фр. Charles Eugène Delaunay; 9 квітня 1816 — 5 серпня 1872) — французький астроном і математик, член Паризької АН (1855).
Charles-Eugène Delaunay | |
---|---|
фр. Charles-Eugène Delaunay | |
| |
Народився |
9 квітня 1816[1][2][…] Люзіньї-сюр-Барс |
Помер |
5 серпня 1872[1][2][…] (56 років) Шербур-Октевіль ·утоплення |
Країна | Франція |
Національність | француз |
Діяльність | астроном, математик, інженер |
Alma mater | Політехнічна школа, Гірнича школа Парижа і Паризький університет |
Галузь | астрономія |
Заклад | Паризька обсерваторія |
Науковий керівник | Жан-Батіст Біо |
Членство | Лондонське королівське товариство, Французька академія наук, Національна академія деї Лінчеї, Шведська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук і Російська академія наук |
Відомий завдяки: | дослідження руху Місяця |
Нагороди | |
Шарль Ежен Делоне у Вікісховищі |
Родився в Люзіньї-сюр-Барс. У 1836 закінчив Політехнічну школу в Парижі (X1834). Потім викладав механіку, математику і астрономію в різних інженерних школах і Паризькому університеті, в 1870–1872 — директор Паризької обсерваторії.
Наукові роботи відносяться до небесної механіки. У 1846–1855 розробив метод розв'язку задачі про збуджений рух (метод Делоне) і успішно застосував його (1860, 1867) до розрахунку руху Місяця. Вивчаючи незбіг розрахованого і спостережуваного значень вікового прискорення Місяця, припустив в 1865, що воно викликане уповільненням обертання Землі, обумовленим припливним тертям; це припущення виявилося вірним. Низка досліджень присвячені збудженням в русі Урану (1842), теорії припливів (1844).
Член Лондонського королівського товариства (1869), іноземний член-кореспондент Петербурзької АН (1871). Член Бюро довгот в Парижі (1862).
На честь науковця названо астероїд 8688 Делоне.
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Архів історії математики Мактьютор
Джерела
- Колчинский И.Г., Корсунь А.А., Родригес М.Г. Астрономы: Биографический справочник. — 2-е изд., перераб. и доп. — К. : Наукова думка, 1986. — 512 с.