Шарль Пеґі

Шарль П'єр Пеґі (фр. Charles Péguy; 7 січня 1873 р., Орлеан — 5 вересня 1914, Вільруа) — французький письменник.

Шарль Пеґі
фр. Charles Péguy[1]
Ім'я при народженні фр. Charles-Pierre Péguy[1]
Псевдо Pierre Deloire[1] і Pierre Baudouin[1][2]
Народився 7 січня 1873(1873-01-07)[1][3][…]
Орлеан[4][1]
Помер 5 вересня 1914(1914-09-05)[1][3][…] (41 рік)
Ле-Плессі-л'Евек[1]
Поховання Grande Tombe de Villeroy (Chauconin-Neufmontiers)d
Країна  Франція[1]
Діяльність письменник, поет, есеїст, журналіст, філософ, драматург, військовослужбовець, літературний критик
Alma mater Вища нормальна школа і Ліцей Ланакальd
Мова творів французька[1]
Конфесія Католицька церква
У шлюбі з Charlotte Péguyd
Діти Charles-Pierre Péguyd, Pierre Péguyd, Marcel Péguyd і Germaine Péguyd
Нагороди

Mort pour la France

Конкур женераль

Estrade-Delcros awardd (1911)

Broquette-Gonin prize in poetryd (1915)

 Шарль Пеґі у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Біографія

Пеґі народився в родині столяра Дезіре Пеґі та майстрині з ремонту стільців Сесіль Кере (Cécile Quéré). Оскільки батько рано помер, хлопчик ріс разом із матір'ю та бабусею, неписьменною фермеркою. Спочатку він навчався в початковій школі в Орлеані, потім був стипендіатом у місцевій гімназії і, нарешті, в ліцеї Лаканаль в містечку Со . Він успішно закінчив середню школу і в листопаді 1892 року розпочав військову службу в Орлеані. Оскільки він був напівсиротою, служба була обмежена одним роком. Після диплому бакалавра філософії, отриманого в липні 1894 року, Пеґі вдалося з третьої спроби скласти вступний іспит до École normal supérieure, яку він залишив у серпні 1898 року після невдачі з випускними іспитами. Зрештою Пеґі відмовився від університетської кар'єри і став книгарем та письменником.[5]

1895 року Пеґі став членом Соціалістичної партії . 1897 року з'явилася його перша драма «Жанна д'Арк» , яку Пеґі опублікував під псевдонімом. Разом із друзями Пеґі заснував у Парижі книгарню Librairie Georges Bellais. У справі Дрейфуса він приєднався до критики, сформульованої Емілем Золя в памфлеті «J'Accuse». 1899 року вийшов із Соціалістичної партії. Розрив між багатими та бідними тепер вважався нездоланним навіть через прагнення зробити кар'єру.

1906 року Пеґі звернувся до католицизму. У результаті в його творчості з'явилися деякі націоналістичні відтінки.

1914 року Пеґі мав звання лейтенанта резерву у французькому піхотному полку № 276. Він загинув від ворожого пострілу в голову незадовго до початку битви на Марні. Похований на військовому цвинтарі в Шоконен-Нефмонтьє.

Доробок Шарля Пегі, особливо його критику ідеології прогресу, нещодавно з новою увагою прочитали французькі філософи, соціологи та письменники, зокрема Ален Бадью, Ален Фінкелькраут та Бруно Латур.[6]

Твори
  • Jeanne d'Arc. 1897
  • Notre patrie. 1905
  • Clio. Dialogue de l'histoire et de l’âme païenne. 1909
  • Le mystère de la charité de Jeanne d'Arc. 1910
  • Victor-Marie, Comte Hugo. Solvuntur objecta. 1910
  • Notre jeunesse. 1910
  • Le porche du mystère de la deuxième vertu. 1911
  • Le mystère des Saints Innocents. 1912.
  • L'argent, L'argent suite. 1913
  • Ève. 1913

Переклади українською

Одну поезію Шарля Пеґі українською мовою перекладав Микола Зеров («Прощання з Мезою»[7]).

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Czech National Authority Database
  3. SNAC — 2010.
  4. Пеги Шарль // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. Elke Lindhorst: Die Dialektik von Geistesgeschichte und Theologie in der modernen Literatur Frankreichs. Dichtung in der Tradition des «Renouveau Catholique» von 1890—1990. Königshausen & Neumann, Würzburg 1995 ISBN 3-8260-1020-5, S. 24ff.
  6. Joseph Hanimann: Der Kreuzritter der Heiligen Johanna. Zum 100. Todestag neu entdeckt: Charles Péguy. Süddeutsche Zeitung, 5. September 2014, S. 14.
  7. Шарль Пегі. Прощання з Мезою. Переклад Миколи Зерова

Література
  • Webarchiv, Lemma Péguy im BBKL
  • Henri Guillemin: Charles Péguy. Paris 1981
  • Joseph Hanimann: Der Unzeitgenosse. Charles Péguy: Rebell gegen die Herrschaft des Neuen. Hanser, München 2017 ISBN 978-3-446-25610-1
  • Jorge Molinas Lara: Crisis and commitment: Political ethics on Charles Péguy. Universität Valencia, 2014
  • Hella Tiedemann-Bartels: Verwaltete Tradition. Die Kritik Charles Péguys. Alber, Freiburg 1986 ISBN 3-495-47600-8

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.