Шахти села Завидо-Кудашеве

Шахти села Завидо-Кудашове - кустарні шахти "селянського типу", які працювали в селі Завидо-Кудашеве Добропільського району по долині річки Бик з середини XIX століття по 1914 рік. Зараз ділянка родовища в районі села Завидо-Кудашеве є полем шахти «Терешківської» № 3. Всього на так званій «Терешківській» перспективі (західніше і на північний захід від Добропілля) були намічені 5 шахтних полів.

Завидівське родовище кам'яного вугілля було відкрито 50-х роках XIX століття. В 1857 році тут вже діяв кустарний вугільний рудник, який знаходилося на землі князя С.О.Кудашова і княгині К.І.Кудашової, - 0,5 версти від села Завидове (Завидо-Кудашове), на місці сучасного села Ракша. Є усні свідчення про відкриття цього родовища внаслідок боротьби селян із ховрашками (начебто, їх нори в тамтешньому ґрунті були неприродньо чорними й блищали), але документальних свідчень про роль ховрашків у розробці вугілля в Завидовому немає. Втім, вугілля в селі відкрив саме місцевий селянин, який у таємниці від землевласників деякий час самотужки «копав» вугілля[1][2][3][4].

Спочатку вугілля на Завидовському руднику князя С.О.Кудашова розроблялося шурфами й дрібними шахтами, які вийшли на пласт потужністю 1 м. У першій половині 60-х років XIX століття селянськими шахтами було видобуто 600 пудів вугілля, що спікається. Родовище було розвідано і розкрите шурфами протягом 3 версти, - від долини річки Бик до її притоку Водяної. Розроблявся пласт вугілля під сланцюватою глиною на невеликій глибині. При поглибленні ж головного шурфу на глибину понад 20 м посилився приплив води, на відкачування якої потрібні були потужні насоси. Оскільки у власників шахт не було коштів на переоснащення копальні, роботи на останній до 1864 року призупинили. Спроби налагодити постійний видобуток вугілля на даному родовищі іншими шахтами, які здійснюються в другій половині 60-х роках XIX століття, не мали успіху. У 70-х рокахXIX століття Завидівська шахта вже не діяла. З 1877 року копальнею заволоділо Новоросійське товариство кам'яновугільного і залізоробного виробництв[2][3][5].

Місце в районі Завидо-Кудашевого, де працювали шахти княгині Кудашової. Залишки функціонування шахт не збереглися

У 1884-1914 роках родовище розробляли кустарні шахти, власницею яких була княгиня К.І.Кудашова. Працювали на шахтах місцеві селяни. Шахти розробляли пласт f1 «Лисогорівський», потужність якого в Завидовому становила приблизно 0,8…1 метр. Глибина розробки вугілля копальнями княгині складала 17 метрів. Пласт було відроблено в північному напрямі на 12,8 м, в південному – 25,5 м. Розробці, як і раніше, перешкоджав підвищений водоприплив. Обсяги вуглевидобутку були невисокими: перша княжа шахта, наприклад, забезпечувала видобуток вугілля в обсязі не більше 15 тис. пудів на рік. На цій шахті було відсутнє навіть кріплення підготовчих виробок, не кажучи вже про підтримку покрівлі в забоях. Вугілля княгиня використовувала для власних потреб, а також продавала на місці по 8 коп. за пуд при собівартості видобутку 4 коп. за пуд. Іноді мінеральне паливо відправляли гужом на станції Гришине і Удачна. «Чумацький» обоз із вугіллям, в якого впрягали волів, йшов від Завидового до станцій приблизно півтори доби[6][7][8][9][10].

Видобували вугілля в Завидовому не лише землевласники, - його продовжували «копати» й селяни. Так, професор О.О.Гапєєв вказує на розмите місце в долині річки Бик між Завидовим і Криворіжжям, де знайшов і видобував для власних потреб вугілля, що виходило на поверхню, місцевий коваль Василь Черкаський (за прізвиськом Гнида)[6][10].

У 1900 і 1901 роках мали місце клопотання поміщиків Бахмутського повіту про будівництво залізничних ліній від району станції Гришине в напрямку станції Гаврилівка і роз'їзду № 14 Малинівка (нині – станція Дубове) через район Завидовського родовища для «оживлення видобутку» на останньому. У 1912 році був розроблений проект Рудникової залізниці, де на ділянці Гришине – Лозова передбачалася тарифна станція Завидове. До даної станції повинні були примикати під'їзні шляхи від «Завидівських» шахт, які розробляли дану ділянку. Також розглядалася можливість облаштування по Завидово залізничного вузла з примиканням лінії на Павлоград – Полтаву. У 1913 році був розроблений проект тупикової залізничної гілки від проектованої станції Золотий Колодязь лінії Краматорська – Гришине (нині – район Мерцалового) до перспективного Завидовського родовища, багатого вугіллям, що спікається. Однак після смерті княгині К.І.Кудашової в 1914 році видобуток на Завидівських копальнях припинився, і врешті-решт в 1914-1916 роках залізницю від станції Гришине добудували лише до станції Добропілля[10][11][12][13][14].

Примітки
  1. Луковенко С.П. (2008). Они были первыми. Очерки из истории Гришинского каменноугольного района 1795-1917 г.г. Красноармейск.
  2. Носов А.А. (1-й), Носов А.А. (2-й) (1868). Описание Западной части Донецкого каменно-угольного кряжа. СПб.
  3. Гельмерсен Г.П. Донецкий каменноугольный кряж и его будущность в промышленном отношении. Окончание / Геология, геодезия и палеонтология // Горный журнал, № 2, 1865.
  4. Подолян В.В. (2009). Слово про Добропілля. Роки, події, люди. Добропілля.
  5. Скальковский К.А. Горная и горно-заводская производительность России в 1873 году // Горный журнал, т. III. – 1875.
  6. Гапеев А.А. (1927). Геологический очерк Западной окраины Донецкого бассейна. Л.
  7. Гуров А.В. (1893). Гидрогеологическое исследование (изучение подземных и родниковых вод) Павлоградского и Бахмутского уездов Екатеринославской губернии в виду обводнения и орошения края, с приложением главы о полезных ископаемых (Отчет Екатеринославскому губернскому земству). Х.
  8. Петренко А.Н. (2012). Дореволюционная история сёл Криворожье и Завидо-Кудашёво // Славимо рідний край. Історія окремих сіл Добропільщини. Матеріали історико-краєзнавчої конференції. Вип. 3. Добропілля.
  9. Ведомость № 6-й о количестве минерального топлива, отправленного с копей, расположенных по Курско-Харьковско-Азовской, Донецкой и Екатерининской железным дорогам за время с 1-го сентября 1894 года по 1-е сентября 1895 года // Труды XХ Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 27-го октября по 12-е ноября 1895 года. Х. 1895.
  10. Известия Геологического Комитета. 1915 год. Том 34-й, № 2. Пг. 1915.
  11. Лутугин Л.И. (1914). Записка о железнодорожных путях для обслуживания Гришинского угленосного района Донецкого бассейна // VII. Доклад Совета Съезда по железнодорожным вопросам / Труды XXXVIII Съезда горнопромышленников юга России. Х.
  12. Пояснительная записка к проекту сооружения Рудничной железной дороги (линии Рутченково – Лозовая и Гришино – Павлоград – Полтава). СПб. 1912.
  13. Гаевский В.А. (1901). О постройке новых железных дорог // Труды XXV Съезда горнопромышленников юга России. – Т. I. Х.
  14. Приложения к постановлениям Екатеринославского губернского земского собрания XXXVI очередной 1901 года сессии с 1-го по 14-е декабря включительно. Х. 1902.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.