Шебеке

Це нематеріальна культурна спадщина, яка має художню конструктивну форму в близькосхідній архітектурі і ужитковому декоративному мистецтві. Застосовується в архітектурі Азербайджану з XI—XII століть. Шедевр декоративного мистецтва — це площина, що складається з невеликих скляних деталей, зібраних майстром, з елементами дерева, які утримуються разом без клею і цвяхів. Дерев'яні деталі виготовляються з твердих порід дерева — платана[3], самшиту, горіха, бука, дуба. Сітчасті візерунки шебеке символізують Сонце, енергію життя, вічний потік часу і нескінченність Всесвіту[4].

Розміри поверхні шебеке можуть варіюватися від декількох квадратних сантиметрів до декількох квадратних метрів, залежно від призначення предметів. Залежно від зв'язку з архітектурою можна класифікувати роботи мистецтва шебеке за двома напрямами: частина архітектурної споруди — двері, вікно, сходовий стовп, і окремі предмети інтер'єру, такі як ширма, світильник, скриня, шафа[5]Оскільки основу орнаменту становлять геометричні фігури, існує й інша класифікація по композиціям: «джафарі», «секкіз», «оналти», «гюллябі», «шамсі», «гелю», а також «бенді-румі».[6].

Слово «шебеке» в перекладі з азербайджанської мови означає «сіть», «решітка»[7].

На території Азербайджану шебеке як вид мистецтва було поширене в містах Шекі, Шуші, Ордубад, Баку, Гянджа, Ленкорань, Нахічевань і Дербент (Російська Федерація).[8] Основним центром мистецтва шебеке є місто Шекі, де ця традиція і сьогодні представлена в чистому, класичному вигляді. Тут зосереджені зразки цього виду мистецтва XVIII—XIX століть. Класичним прикладом використання шебеке є Палац шекінських ханів, розташований у Шекі (1762)[9].

Мистецтво шебеке і його символіка деякою мірою різниться в регіонах Азербайджану. Наприклад, з точки зору технології виготовлення, в ордубадських майстрів переважають прості геометричні форми і аскетичне колірне рішення. Однак, майже у всіх регіонах країни основним матеріалом є кольорове скло.[8]

Носіями мистецтва шебеке і його символів є народні майстри. З відомих народних майстрів можна назвати Мехті Мехтієва (XIX століття), Шахбузлу Абузера Бадалова (XVIII—XIX століття), Аббасгулу Шекинського (XIX століття). Відродженню цього мистецтва в ХХ столітті сприяли Абдулгусейн Бабаєв (1877—1961), Ашраф Расулов (1928—1997).[8]

Нині розвиток мистецтва продовжують син Ашрафа Расулова — Тофіг (1961) і його онук Ільгар (1990). Крім них у цій галузі виділяються Солтан Ісмаїлов (Шекі), Гусейн Мустафазаде (Шекі), Джабір Джаббаров (Ордубад), Рафік Аллахвердієв (Шуша)[8][10].

Протягом 1950—1960-х років під керуванням Ашрафа Расулова вперше відреставровано Палац шекінських ханів.[8]

2001 року під керівництвом майстра Джабіра Джаббарова відреставровано віконні шебеке мечетей Джума і Амбарас (XVII—XVIII століття) в Ордубаді.[8]

Гусейн Мустафазаде в 2002—2004 роках, згідно з договором з німецькою компанією «Den Cmalcoh Ege MEK Gembelg GMBH», брав участь у реставрації Палацу шекінських ханів. В результаті відреставровано двері й вікна палацу, а також більшу частину стелі[11].

2007 року архітектор Бабек Шамілов реконструював низку громадських будівель.[8]

• Вітраж
• Культура Азербайджану

1. Бретеницкий Л. С., Веймарн Б. В.. Искусство Азербайджана IV—XVIII веков. — М.: Искусство, 1976.
2. Керимов К. Д. Стенная роспись. — Б. Язычы, 1983
3. Мамед-заде. К Строительное искусство Азербайджана. — Баку: Элм, 1983.
4. Рудь И. Д., Цуккерман И. И. Искусство и теория информации. // Художественное и научное творчество.-Л. Наука, 1972.