Шемет Микола Михайлович

Микола Михайлович Шемет (нар. 1882, хутір Олександрівка, Лубенський повіт, Полтавська губернія — пом. 1917) — український громадський та політичний діяч, журналіст. Один з засновників Української Народної Партії.

Микола Михайлович Шемет
Народився 1882(1882)
Олександрівка, Лубенський повіт, Полтавська губернія,
Російська імперія
Помер 1917(1917)
Діяльність Політик, публіцист
Alma mater Юридичний факультет Київського університету Святого Володимира
Партія УНП
Конфесія православний
Рід Шемети-Кежгайли
Батько Шемет Михайло Казимирович
Мати Шемет (Кучерова) Наталія Григорівна
Родичі брати Володимир, Сергій
Герб

Герб Лебідь

Життєпис

Микола Михайлович Шемет народився на хуторі Олександрівка Лубенського повіту Полтавської губернії в сім'ї військовослужбовця. Походив зі старовинного шляхецького роду Шеметів-Кежгайлів.

По закінченні Лубенської гімназії навчався на юридичному факультеті Київського університету.

У 1902 році Микола Шемет став одним із засновників Української народної партії[1]. Був одним з найдіяльніших членів цієї партії. Політичні переслідування змушували його деякий час перебувати на еміграції у Швейцарії, Австрії, Франції. У Кракові познайомився із студентом В'ячеславом Липинським, з яким підтримував зв'язки до часів УНР. Видавав і перевозив нелегальну літературу зі Львова в Наддніпрянську Україну. Займався видавницькою діяльністю у Львові і Чернівцях, видавав журнал «Самостійна Україна». Разом з Миколою Міхновським надрукував першу Конституцію України.

У листопаді-грудні 1905 року разом із братом Володимиром видавав у Лубнах першу в Наддніпрянській Україні україномовну газету «Хлібороб». Був її офіційним редактором. Редакція мала своє обличчя, не приховувала й власну позицію. Зокрема, у замітці «Нашим ворогам» (ч.5 «Хлібороб»), де дається відповідь на лайливі рецензії «Кієвляніна» і «Кієвских откліков» щодо виходу перших чисел «Хлібороба», редакція якого гідно відповідала, що бореться «за такий лад на Україні, який повинен задовольнити потреби, як українського, так і інших народів, на Україні сущих». Вона заявляла, що видавці «ніколи не вважали можливим замовчувати, або перекручувати справдішні нічим не підкрашені відносини, якої б то не було частини російського суспільства до українства…». видавці намагалися бути щирими перед громадою і читачам це подобалося. Наклад розходився досить швидко. Принаймні, вже третє число сповіщало, що попередніх чисел у продажі немає. Доля «Хлібороба» була передбачуваною, після виходу 5 чисел влада його закрила. У 1906 році в Єкатеринославі Микола Михайлович видавав збірник «Запоріжжя».

Навчаючись у Київському університеті, Микола перебував під постійним наглядом поліції і врешті був притягнений до кримінальної відповідальності наприкінці 1906 року за незаконне зберігання заборонених видань.[2] Притягувався також військово-польовим судом у справі організації військового повстання у Лубнах. У 1909 році був виправданній при перегляді справи Лубенським судом. Адвокатом на суді був Микола Міхновський[3]. Наприкінці 1917 року покінчив життя самогубством.

Вшанування пам'яті

У Полтаві існує провулок «Братів Шеметів»[4].

У Лубнах існує вулиця «Братів Шеметів»

Примітки
  1. Володимир ШЕМЕТ: «Iз розповідей деяких гетьманців виходило, що Данила Скоропадського, ймовірно, отруїли в лондонському ресторані в лютому 1957 року»; День, 31 травня 2019.
  2. Документальні факти про родину Шеметів та газету «Хлібороб»; Т. П. Пустовіт, Інститут журналістики КНУ.
  3. ЦДІА України. — Ф. 320, оп. 1, спр. 817
  4. Розпорядження голови Полтавської ОДА. Архів оригіналу за 29 травня 2016.

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.