Шибан
Шибан Хан (Shiban, Шайбан, Шайбані) (? — † 1266) — син Джучі і християнки Несер, онук Чингісхана та брат Батия, Берке та Орди. Шибан є монголизованою формою імені Степан.
| Шибан | |
|---|---|
| монг. ᠱᠢᠪᠠᠨ | |
 | |
| Народився |
13 століття Монгольська імперія |
| Помер |
1266 Євразія |
| Країна |
Монгольська імперія Юань[1] |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Посада | Хан |
| Рід | Shibanidsd |
| Батько | Джучі[1] |
| Брати, сестри | Huolud, Батий, Берке, Орда і Тука-Тимур |
| Діти | Bahádurd |
Життєпис
Виховувався атликом Боралтаєм з племені таракли-кият. Перша письмова згадка про нього відноситься до 1229 року, коли він брав участь в курултаї. У 1231—1234 роках був учасником походів проти імперії Цзінь. 1236 року на чолі свого тумену звитяжив у поході до Волзької Болгарії. Діяв тут до 1238 року. За цим разом з Бучеком і Бурі у 1239 році воював проти половців Криму. Проте в облозі Києва участі не брав.
Брав участь як монгольський принц у військових походах Батия, зокрема в битві на річці Шайо в Угорщині проти військ Бели IV. 1242 року йому в якості улуса було вибрано Крим, але 1243 року надано улус за річкою Яїк з Тайбугінським юртом, а також Лівобережжям Хорезму. Точаться дискусії до якої чатсини належав другий улус Шибана — правочого (Бату) чи лівого (Орда) крила. Розширив володіння на північ, підкоривши племена ханти і мансі. У 1246 і 1251 роках брав участьу курултаях в Каракорумі. Помер близько 1266 року.
Родина
Згідно повідомлень історика Рашида ад-Діна, у Шибана було 12 синів — Байнал, Багадур, Кадак, Балакан, Черік, Меркан, Куртука, Аячі, Сабілкан, Баянджар, Маджар, Кунчі, Маянджар, згідно «Му'їззу» 13 — Байнал, Багадур, Джанта, Кадак, Балакан, Черік, Мірган, Куртука, Апачі, Салган, Маджар, Кунчі та Баянджар.
Примітки
- China Biographical Database