Битва на річці Шайо

У 1240 році, під час монгольського походу на Русь, угорський король Бела IV відмовив сватам сина Михайла Всеволодовича Чернігівського Ростислава до своєї доньки Анни, а потім і Данилу Романовичу Галицькому, який особисто прибув до угорського двору для заручин свого сина Льва до угорської принцеси Констанції. Кожний з цих візитів був хронологічно пов'язаний з монгольською загрозою Києву.[2] Угорському королю не потрібна була війна з монголами, а видати своїх доньок заміж за руських князів означало стати їх союзниками у війні проти монголів. Бела IV вирішив перечекати, доки монголи зруйнують Русь і Галицько-Волинське князівство, вичерпають наступальний темп і повернуть додому. Тоді можна було б без особливих витрат захопити спустошений Галич і решту Галичини.

У 1241 році монголи, попередньо захопивши Київ, Володимир-Волинський і Галич, основними силами вторгнулися в Польщу. Решта монгольського війська пробилась через Верецький перевал на територію, підконтрольну угорській короні, і 12 березня 1241 року монголи здобули Мункач та Унгвар. 16 березня передовий загін монголів на чолі з Шибаном (близько 10 000 вершників) з'явився під Пештом. Корпус Кадана пройшов південним маршрутом, через Молдавію і Трансильванію, зруйнувавши дорогою міста Варадин, Арад, Перг, Егрес, Темешвар.

Монгольське військо, налічувало близько 70 тисяч вершників. Чисельність угорсько-хорватського війська історик Храпачевський оцінив від 30 до 60 тисяч вояків.[3] Однак сучасник подій Вільгельм де Рубрук вважав, що військо короля Угорщини не перевищувала 30 тисяч вояків. Джувейні, оцінює сили угорців[4] у 450 тисяч вояків, і згадує повідомлення Шибана про те, що «їх удвічі більше за монгольське військо». Рашид-Ад-Дін в аналогічному описі[5] пише про 400 тисяч воїнів, однак, відносить це до подій у Волзькій Булгарії у 1236 році.

План битви

Угорсько-хорватське військо 6 днів переслідувало монгольський передовий загін Шибана, на сьомий день ввечері зупинилося в долині Мохі, перед річкою Шайо.

Вночі основні сили монгольського війська на чолі з Субедеєм переправились через річку на лівому фланзі і обійшли угорський укріплений табір з півдня. Інша частина монгольської армії під проводом Бату і Шибана захопила міст через річку і розгромила угорський сторожовий загін. Зранку, 11 квітня монголи розпочали обстріл розташованого в долині угорського табору з оточуючих пагорбів з луків і каменеметальних машин, потім після нетривалого штурму увірвались до табору. Проте, монголи не замкнули кільце оточення і угорському війську вдалося відійти на захід, однак закріпитися угорці не змогли і розпочали безладний відступ. Монголи поступово знищували по частинах деморалізоване і погано кероване угорсько-хорватське військо в ході переслідування протягом 6 днів і «на плечах відступаючих» увірвались до Пешту.

Загибель війська спричинила ситуацію, коли угорські землі опинились абсолютно беззахисними перед завойовниками. Корпус Кадана від Пешту пройшов до Адріатичного моря, розоривши на шляху міста Хорватії і Далмації.

Угорський король Бела IV утік під захист австрійського герцога Фрідріха II, віддав йому за допомогу проти монголів казну і три угорських комітати. Корпус Бату, з'єднався з прибулим з Польщі після перемоги під Легніцею корпусом Байдара, не ризикнув вступити в бій з об'єднаними силами Чехії, Австрії і Каринтії. За іншою версією, причиною повороту монголів на схід стало отримане повідомлення про смерть великого хана Угедея в грудні 1241 року. На зворотному шляху частина монгольського війська зазнала поразки від військ болгарского царя Івана Асеня II.

• Монголо-татарська навала
• Облога Києва 1240
• Битва при Легниці
• Битва при Оломоуці

• Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингисхана — М: ООО «Издательство ACT», 2004
• «История военного искусства VI—XVI вв.», Разин Е. А. «Омега-Полигон», С.-Пб., 1999