Тука-Тимур

Походив з династії Чингізидів. Тринадцятий син Джучі та наложниці-меркитки Кагрі-хатун. На відміну від старших братів не отримав після смерті батька 1227 року частину його улуса. Вперша письмо згадується у 1229 році, коли залишився в улусі Джучі з титулом хан-огли, тоді як його брати поїхали на курултай до Каракоруму.

Ймовірно брав участь у західному поході, але обмаль відомостей про його звитяги, про які згадують сеередньовічні хроніки[1]. Втім 1242 року отримав від Бату власний улус, що охоплював прикаспійські землі. 1246 року брав участьу загальному курултаї в Каракорумі.

1251 року спільно з братом Берке очолив ординське військо у поході на підтримку претендента на трон монгольського кагана Мунке. Близько 1253 року за наполяганням хана Бату відмовився від своїх володінь, отримавши натомість улус Манкерман і область навколо Кафи (Солхатську тьму).

Згідно «Бахр ал-Асрар» під впливом хана Берке прийняв іслам та сприяв його поширенню в Кримському улусі. Близько 1258 року отримав у володіння «тьму Ас» (Киркерську тьму) Кримського улуса. Тут з 1260 року став карбувати монети. Помер близько 1262 року.

• Уран-Тимур, улусбек Кримського улуса
• Кай-Тимур, правитель юрта Мангишлак. Його нащадком був Тохтамиш
• Баян, улусбек улусу Манкерман
• Бай-Тимур, його нащадками були Кара-Хусейн, улусбек Булгарського улуса та правителі Сигнакського улусу, починаючи з Кара-Ногая

• Султанов Т. И. Чингиз-хан и Чингизиды. Судьба и власть. — М.: АСТ, 2006. — 445 с. — (Историческая библиотека). — ISBN 5-17-035804-0.
• Сабитов Ж. М. Генеалогия Джучидов в 13-18 веках // Генеалогия Торе. — Алма-Ата, 2008. — С. 15. — 326 с. — ISBN 9965-9416-2-9.
• Welsford, Thomas: Four types of loyalty in early modern central Asia: the Tūqāy-Timūrid takeover of greater Mā Warā al-Nahr, 1598–1605; Brill-Verlag, Leiden 2013.