Шинейд О'Коннор

Народилася в Дубліні 8 грудня 1966.

Мала важке дитинство: батьки розлучилися, коли їй було 8; її виключили з католицької школи; незабаром заарештували за крадіжку в магазині та направили до виправної школи. Відрадою й порятунком від життєвих негараздів став спів.

Першим шансом публічно виступити як співачка стало весілля родичів, на якому Шинейд виконала пісню Барбри Стрейзанд «Evergreen».

В 1985 році (у 18 років) втратила матір в автомобільній катастрофі. Після смерті матері Шинейд зізнавалася, що стосунки у них завжди були непростими: мати її була далека від ідеалу.

У 1990 році розлучилась з першим чоловіком барабанником Джоном Рейнольдсом (англ. John Reynolds).

На початку травня 2016 року звинуватила коміка Арсеніо Голла в багаторічному постачанні наркотиків музикантові Прінсу, який помер в кінці квітня. Голл подав на співачку до суду[2].

Поліція Чикаго почала розшук Шинейд О'Коннор через її зникнення 15 травня 2016 року[3], її знайшли в околицях Чикаго 16 травня 2016 року[2].

Як одна з найвідоміших вокалісток 90-х, завдяки власній музиці О'Коннор прославилася лише останнім часом. Будучи талановитою композиторкою і артисткою, прославилася завдяки чужій пісні. Хіт-сингл «Nothing Compares 2 U», який очолював американський чарт чотири тижні поспіль, написав Прінс, а вперше його виконала група «Family» в 1985 році.

На 15-річну О'Коннор звернув увагу Пол Берн (англ. Paul Byrne), барабанник ірландського гурту «In Tua Nua» (більш відомий як протеже «Bono» і «U2»). Якийсь час Шинейд працювала з гуртом, виступаючи як лід-вокалістка, стала співавторкою їхнього дебютного синглу «Take My Hand» і залишила школу, щоб повністю присвятити себе музичній кар'єрі.

З 1985 року почала співати в дублінських кафе, вступила в музичний коледж і вдосконалювала вокальну техніку й володіння фортепіано. У тому ж році уклала контракт з лейблом «Ensign Records» і переїхала до Лондона. У 1986-му дебютувала в саундтреку до фільму «The Captive». Записувалася разом з гітаристом U2 Еджем (The Edge), співавтором звукової доріжки. Незважаючи на вдалий пісенний дебют, лейбл відмовився випустити її перший альбом, вважаючи треки «занадто кельтськими». Тоді взялася О'Коннор самостійно продюсувати свої композиції, переписала весь альбом і назвала його «The Lion and the Cobra» (1987) — з 91-го псалму Біблії. Звукозапис включав широку палітру жанрів: хард-рок, панк-рок та ірландський фольк. Результат перевершив всі очікування — критики оголосили «The Lion and the Cobra» одним з найсильніших дебютів року. Диск ірландської дебютантки в 1988 році став № 36 американського рейтингу Billboard 200. Сингли «Mandinka» і «Troy» стали фаворитами британського альтернативного радіо, а перший трек альбому піднявся до № 14 танцювального чарту Америки.

О'Коннор з самого початку кидала виклик істеблішменту і не зупинялася ні перед чим. В інтерв'ю після видання альбому вона захищала діяльність ірландських сепаратистів (IRA), критикувала колег, включаючи і U2, чию музику назвала «пихатою».

У 1990 О'Коннор записала другий, знаменитий альбом «I Do Not Want What I Haven't Got». Вже до кінця 80-х співачка переросла статус звичайної виконавиці та перетворилася на культову фігуру, принаймні на батьківщині. З появою другого альбому О'Коннор стає суперзіркою, отримавши за нього «Греммі» в номінації «найкращий альтернативний альбом». «I Do Not Want What I Haven't Got» не сходив з американського чарту протягом року — і вибивається на № 1 шість тижнів поспіль.

Головною фішкою лонг-дисплею був хіт-сингл «Nothing Compares 2 You», одне з найвищих досягнень поп-музики 90-х (№ 1 у чарті Billboard Hot 100). На підтримку пісні створено визначний відеокліп, в якому Шинейд постала вправною акторкою.

Стосунки з бек-вокалістом Х'ю Харрісом (англ. Hugh Harris).

На концерті в Нью-Джерсі О'Коннор відмовилася виступати, якщо перед початком шоу звучатиме «Зоряно-смугастий прапор»: її заява набула широкого розголосу — і сам Френк Сінатра погрожував «відлупцювати її по дупі». Незважаючи на чотири номінації «Греммі» за альбом «I Do Not Want What I Haven't Got», співачка демонстративно відмовилася брати участь у церемонії та вимагала викреслити її ім'я зі списку номінантів.

Третій альбом «I'm Not Your Girl» (1992) отримав стримані відгуки та піднявся до № 27 чарту Billboard 200. Ця збірка відомих поп-стандартів у новій інтерпретації включала: «I Want to Be Loved by You» Мерілін Монро, «Gloomy Sunday» Біллі Голідей, і «Don't Cry for Me Argentina» з мюзиклу «Evita».

Через два тижні після епізоду з фотографією понтифіка, коли співачка піднялася на сцену нью-йоркського «Madison Square Garden», де святкувалося 30-річчя кар'єри Боба Ділана, — її освистали і зірвали виступ. Через соціально-політичні заяви Шинейд О'Коннор піддали остракізму й цькуванню. Перетворена на соціальну парію, О'Коннор віддалилася від великого шоу-бізнесу, повернулася в Дублін, де вивчала оперне мистецтво, виконувала роль Офелії в театральній постановці «Гамлета», гастролювала з фестивалем «WOMAD», організованим Пітером Гебріелом.

У 1994 році О'Коннор випускає четвертий студійним лонг-альбом «Universal Mother», який, попри позитивні рецензії, не мав помітного успіху: він піднісся ледве до № 36 у Billboard 200. Роком пізніш вона оголошує, що більше ніколи не буде спілкуватися з пресою. У 1997 році виходить EP «The Gospel Oak» зі старими записами; співачка занурюється в релігію — і її звуть новим «чернечим» ім'ям: Mother Bernadette Mary.

У 2000 О'Коннор вирішує повернутися в музику, підписує новий контракт із «Atlantic Records» і після шестирічної паузи випускає альбом нового матеріалу «Faith and Courage». Її співавтор(к)ами і співпродюсер(к)ами стають Скотт Катлер (Scott Cutler) і Енн Превен (Anne Preven), що працювали над «'Torn'», Наталі Імбрулія (Natalie Imbruglia), Дейв Стюарт (Dave Stewart), Брайан Іно (Brian Eno) та Уайклеф Джин (Wyclef Jean). «На цьому альбомі — мій Бог і мої сини», — говорила виконавиця; проте ця впевнена і зріла робота не заімпонувала аудиторії співачки.

У 2002 році вийшов новий лонг-плей «Sean-Nos Nua». Диск широко використовував ірландські мотиви, поєднав реггей, електроніку і кельтську музику. О'Коннор залишилася чудовою вокалісткою, але рецензенти резюмують: одного вокалу для хорошого альбому явно недостатньо.

• 1987: The Lion and the Cobra
• 1990: I Do Not Want What I Haven't Got
• 1992: Am I Not Your Girl?
• 1994: Universal Mother
• 1997: Gospel Oak EP
• 2000: Faith and Courage
• 2002: Sean-Nós Nua
• 2003: She Who Dwells
• 2005: Collaborations
• 2005: Throw Down Your Arms
• 2007: Theology
• 2012: How about I Be Me (And You Be You)?
• 2014: I'm Not Bossy, I'm the Boss

• Sinéad O'Connor — офіційна сторінка
• Шинейд О'Коннор на сайті myspace.com (англ.)
• Sinéad O'Connor на YouTube
• Шинейд О'Коннор на сайті IMDb (англ.)