Меццо-сопрано
Меццо-сопрано (італ. mezzo-soprano від mezzo — половина, середина і soprano — верхній) — жіночий співочий голос з робочим діапазоном від ля малої октави до до третьої октави.
Основні вокальні діапазони |
Жіночі |
Чоловічі |
Реальне використання
Деякі ролі, призначені для сопрано, часто виконують меццо-сопрано. Це надає ролям повноту і драматичну глибину, що часто їм підходить. До таких ролей відносяться Деспіна в опері «Так чинять усі» і Церліна в «Дон Жуан» Вольфганга Амадея Моцарта. Інші ролі, призначені для драматичних сопрано, розташовані між сопрано і меццо. Меццо часто грають Сантуццу в «Сільській честі» П'єтро Масканьї, леді Макбет в «Макбеті» Джузеппе Верді, і навіть Ізольду в «Трістані та Ізольді» Ріхарда Вагнера. Ці приклади показують, що кордон між сопрано і меццо-сопрано чітко не визначений.
Різновиди
У вітчизняній традиції розрізняють два види меццо-сопрано — Ліричне і драматичне[1], натомість в західній, подібно до сопрано — три види, також колоратурне[2]:
- Колоратурне меццо-сопрано (італ. Mezzosoprano leggero). Ролі, яку вони співають часто вимагають не тільки володіння нижнім регістром, але й верхньою теситурою для виконання швидких пасажів і прикрас. Колоратурні меццо-сопрано можуть співати роль субреток або ліричних меццо-сопрано.
До колоратурного меццо-сопрано відносять такі партії[2] — ** Розіна («Севільський цирульник», Джоаккіно Россіні)
- Юлій Цезар («Юлій Цезар», Гендель)
- Ліричне меццо-сопрано (італ. Mezzosoprano lirico), гладкий і чутливий голос, добре підходить для ролей травесті.
До ліричного меццо-сопрано відносять такі партії[2] — ** Керубіно («Весілля Фігаро», В. А. Моцарт)
- Донна Ельвіра («Дон Жуан», Вольфганг Амадей Моцарт)
- Дідона («Дідона і Еней», Генрі Перселл)
- Драматичне меццо-сопрано (італ. Mezzosoprano drammatico) має сильний середній регістр, теплий високий регістр і загалом потужніший, ніж ліричне або колоратурне меццо-сопрано.
До драматичного меццо-сопрано відносять такі партії:[2]
- Амнеріс («Аїда», Джузеппе Верді)
- Азучена («Трубадур», Джузеппе Верді)
- Кармен («Кармен», Жорж Бізе)
- Клітемнестра («Електра», Ріхард Штраус)
- Марфа («Хованщина», Модест Мусоргський)
Джерела
- Меццо-сопрано // Лисько Зіновій. Музичний словник. Репринт. Вид. К. : Музична Україна, 1994. 168 с.
Посилання
- Мецо-сопрано // Українська музична енциклопедія. Т. 3: [Л – М] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — С. 383.
Примітки
- стаття в БСЭ. Архів оригіналу за 9 вересня 2010. Процитовано 21 березня 2012.
- Boldrey, Richard (1994). Guide to Operatic Roles and Arias. Caldwell Publishing Company. ISBN 978-18-7776-164-5.