Шпитко Осип Степанович

Народився 7 квітня 1869 року в с. Городниця[1] (нині Гусятинського району; за іншими відомостями — у містечку Говилові Копичинецького повіту, нині село Теребовлянського району, обидва населені пункти нині в межах Тернопільської області, Україна).

Закінчив нормальну школу у Говилові Великому Гусятинського повіту. Навчався в учительській семінарії у Тернополі. Змінив безліч професій; іноді заробляв на прожиток грою на більярді та картярством. Три роки працював актором провінційних театрів на Галичині (по дрібних містечках, відтак у Львові). Починав віршувати польською мовою (друкувався у журналі «Monitor»). Писав музики до власних польських та українських текстів, диригував хорами. 1899 року став співробітником газети «Діло»; редагував «Буковину» в Чернівцях.

Видав кілька сатирично-гумористичних книжок («Пекельні листи (Антихриста до Люцифера)», «Новомодний співаник», «Хруніяда»). Твори в цьому жанрі підписував псевдонімом Гриць Щипавка. 1901 року опублікував у «Літературно-науковому віснику» автобіографічну повість «Вирід», яку було перевидано 2000 року.

Належав до літературної групи «Молода муза» (1906—1907). Серед його інших творів — ліричні вірші, новела «Через неї», оповідання «Іван Підкова».

З 1912 (за іншими відомостями — 1913) року в Бразилії, де писав і португальською мовою: «Потойбічні поезії», «Історія виродка», «Макабричний танок смерті» та найвідоміша його книжка цього періоду — збірка новел «No túmulo da vida» («На могилі життя», 1930).

	Хто з тих, що пам’ятають «добрі» довоєнні часи, не пам’ятають Гриця Щипавки (Осипа Шпитка) — цього… знаменитого товариша забави, від якого дотепу — бурлескного і вульгарного, та зате геніального — люди рачкували по долівці? Хто не тремтів перед його язиком, а ще більше перед його кулаками? Хто, читаючи молодим його автобіографічний роман «Вирід», що був передтечею оповідань Джека Лондона або Лока, не нагадує ще й тепер цього тремтіння душі, яке цей зідеалізований в романі анархіст життя будив у ньому, родячи заздрість, а заразом подив для героя, що так безпардонно обнажив себе перед читачем? Хто ще сьогодні не засміється сам до себе, як випадково нагадає одну з клясичних пародійованих коляд Гриця Щипавки, або пародію з Шевченка, що починалася словами: «Жидок паршивий коло хати…»? Або ті невмирущі вульгарні «Листи з пекла»…
— Петро Карманський

Помер 1942 року в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія).[1]

Автор

• автобіографічного твору «Вирід» (1930)

сатирично-гумористичних збірок

• «Пекельні листи Антихриста до Люцифера»
• «Новомодний співаник»
• «Хруніяда»

збірки оповідань

• «No tumulo da vida» («У могилі життя», 1930).

• Бандурка І., Мельничук Б., Щербак Л. Шпитко Осип Степанович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 648—649. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Боднарук І. Дивне життя письменника — бунтаря і мрійника // Між двома світами: Вибрані статті про українських письменників / Упор. В. Оліфіренко. — Донецьк : Український культурологічний центр, 1996. — С. 163—167.
• Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. — Львів : НТШ, 2000. — Т. 10. — С. 3892; 2003. — Т. 11. — С. 393.
• Карманський П. Перший богеміст на галицькому ґрунті [Розділ зі спогадів «Українська богема»] // Молода муза. Антологія західноукраїнської поезії початку XX століття. Київ: Молодь, 1989, с. 274-278.
• Лучук І. В. Біографічна довідка про Осипа Шпитка // Молода муза. Антологія західноукраїнської поезії початку XX століття. — Київ : Молодь, 1989. — С. 203.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

• Твори Осипа Шпитка на Diasporiana.org.ua
• Твори Осипа Шпитка на Chtyvo.org.ua