Копичинці

Люди тут жили давно. На території Копичинців археологами знайдено поселення трипільської культури та слов'янське городище.

Перша письмова згадка про Копичинці у першій половині XIV століття. Відомо з другої половини 14 століття як Копачин, або Копичин в який входили місцевості Капиці (Кабівці), Гора-Мораки, Кардашівка, Голодіївка, Кутець. Принаймні з 4-ї чверти XIV ст. поселенням володіли шляхтичі Копичинські (Копечинські, Копиченські, Копиценські) гербу Копач, які підписувались з Бествіни. Завдяки ним Копичинці отримали статус міста. Власник міста Прандота Копичинський з Бествіни записаний свідком в фундаційних грамотах Міхала Абданка з Бучача 1379 року.[6]
Після Прандоти Копичинського місто одідичив його син Шимон, одружений із Офкою з Оржка (Ожка), котра з сином Якубом в 1443 році фундувала римо-католицьку парафію, костел. Якуб Копичинський був одружений з Катажиною з Фредрів; між ними, стриєм Яном (власником Зарваниці), братом Станіславом виникали майнові суперечки.[6]

Населення міста часто терпіло напади татар і турків. У 1443 році було збудовано фортецю і мурований храм. В 1564 році поселення отримало магдебурзьке право і статус міста.

1595 року на околицях міста відбувся бій між загоном польського війська під проводом Калиновського та козаками Северина Наливайка. У 1600 році у межиріччі Стрілки і Крутилова був збудований «Червоний замок» або «Замчисько». Фортеця була оточена високим земляним валом замок омивали води річок і ставка, із західного боку тягнулися штучні рови. У 1672 році мандрівник Ульріх фон Вердум проїжджав через Копичинці. Він записав

… замок лежить на боці, зовсім опустілий

На кінець 1648 року козацько-селянське військо під керівництвом Богдана Хмельницького зайняло Копичинці, як і багато інших сіл і містечок в Східній Галичині. 12 травня 1651 року під Копичинцями відбулася одна в кількох битв між з'єднаним військом козаків, кримського хана з одного боку і військами Речі Посполитої під проводом Марціна Калиновського з другого.

У 1672 році Копичинці перейшли до Туреччини (завойовані турками-османами), 1688 року повернуті Речі Посполитій в результаті миру в Карловичах, який Річ Посполита уклала з Туреччиною.

Миколай Баворовський (пом. 1663, представник роду Баворовських) став дідичем частини Копичинець після одруження із донькою Шимона Копичинського, другою внучкою Євстахія (Остафія) Копичинського Барбарою 1647 року.[7] Вони збудували палац на основі оборонної стіни огорожі та башти замку. У 1917 році російські солдати знищили палац.

Дідичем частини міста (після купівлі) був великий коронний гетьман Адам Миколай Сенявський; у 1722 році він провів відмежування своєї частини Копичинців від частини Баворовських. Після доньки А. М. Сенявського Марії Зоф'ї власником їх частини міста став вінницький староста, власник Сидорова Людвік Калиновський, по його смерти 1765 року права власности перейшли доньці Теклі (дружині ловчого коронного Антонія Бєльського), потім їхній доньці Ельжбеті — дружині Іґнація Бєльського. 24 січня 1791 року Ельжбета Бєльська продала успадкований маєток Матеушеві Баворовському за 130 334 золотих.[8]

Повітовий суд у Копичинцях. Галичина, 1919 рік

У XVIII столітті в Копичинцях поселяються перші євреї. У 1755 році в Копичинцях на деякий час поселився засновник течії хасидизму Якуб Франк. Єврейська громада продовжувала зростати до початку XX століття.

У 1772 році в результаті першого поділу Речі Посполитої Копичинці перейшли до Австрії.

З 1809 року Копичинці відійшли до складу Росії в результаті підписання 1807 році Олександром I Тильзитського миру з Наполеоном. У 1815 році Копичинці перейшли знову до Австрії в результаті Віденського конгресу.

В 1850 році через Копичинці побудована кам'яна дорога Тернопіль — Заліщики. 10 травня 1884 року в місті відбувся виступ селян проти влади, яка хотіли провести дорогу через землі селян. У місті оголосили стан облоги. Жандарми стріляли у виступаючих. З Чорткова викликали загін піхоти, з Теребовлі кавалерію. В 1890 (1896; за сприяння створеного 1895 року «Товариства побудови подільських залізниць» та значної підтримки уряду[9]) році залізнична лінія Тернопіль — Копичинці була проведена, було відкрите пряме залізничне сполучення Галицького Поділля з Буковиною.

Наприкінці XIX — на початку XX століття в місті збудували завод з виробництва олії, 2 пивоварні, млин і цегельню. З промисловості тут була іграшкова фабрика, консервний завод та сільгосптехнікум.

У листопаді 1918 року місто увійшло до складу ЗУНР.

22 січня 1919 року увійшло у склад УНР.

Під час польсько-радянської війни Копичинці захоплені Польщею.

Від 1921 року за Ризьким договором у складі Польщі, де Копичинці стали центром повіту Тарнопольського воєводства.

У 1921 році у Копичинцях розташовувався контрольно-розвідувальні пункт Повстансько-партизанського штабу УНР (командир — сотник Кузьменко-Титаренко). 25 жовтня 1921 року з Копичинців у Листопадовий рейд вирушила Подільська група (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.

За пактом Молотова — Ріббентропа Копичинці у складі Західної України було приєднано до СРСР. 17 вересня 1939 року місто зайняла Червона Армія. В січні 1940 року Копичинці стали районним центром. У місті відкрили лікарню, дитячий садок, новий навчальний рік почався в школі з українською мовою навчання, проте за допомогою НКВС відбулися арешти і вивіз до Сибіру через політичні погляди тих, хто боровся за Українську самостійну державу.

Від 7 липня 1941 до 23 березня 1944 тривала німецька окупація міста, яке з 11 серпня 1941 перебувало у складі Чортківського окружного староства. За цей час німецький націонал-соціалізм вбив понад 9 тисяч жителів міста і навколишніх сіл, зруйнував понад 80 громадських будівель та 73 житлових будинки. До червня 1943 року число євреїв у Копичинцькому гетто перевищила 5000, вони були звезені з міста і інших навколишніх містечок. 3 червня всі євреї, які були привезені в гетто з Бучача, були страчені німцями і поліцаями. Майже щодня після цього євреї були вбиті. Остаточна ліквідація євреїв почалося 20 липня 1943 року. Ю. і М. Гринчишини, Г. та С. Грокольські — одні з праведників народів світу[10]

22 березня 1944 року, Червона армія знову захопила Копичинці і знайшла лише жменьку євреїв, що вижили за допомогою українців що їх приховували з ризиком для свого життя.

З 22 березня 1944 в Копичинцях відновлено радянську владу.

1944—1991 — Копичинці у складі Української РСР. У Копичинцях до середини 1950-х років в підпіллі діяв повітовий провід УПА-ОУН. Багато його членів, НКВС вбила або депортувала до Сибіру і на Далекий Схід. Також, для дискредитації руху, під маскою УПА в районі діяли диверсійні групи НКВС.

1962 — місто приєднано до Чортківського району. 1965 — місто приєднано до новоутвореного Гусятинського району.

Взимку 2015 року через викид неочищених стоків з полів фільтрації ВАТ «Хоростківський цукрозавод» в річку Рудка Велика, звідти — Нічлавку, що підтвердили фахівці, з якої вони потрапили до міського ставка, міська рада звернулась до начальника ТОДЕІ, голови Гусятинської РДА.[11]

3 вересня 2017 року архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор у Копичинцях освятив храм Святої Трійці та звершив святкову Божественну літургію[12].

До 19 липня 2020 р. належало до Гусятинського району[13].

З 30 липня 2018 р. центр Копичинецької міської громади[14].

В 2020-21 рр відбувалися зйомки чотирисерійного циклу телепередач «Жива УПА.Тернопільщина» [15]

• Дерев'яна Воздвиженська церква з дзвіницею (1630), розташована на Кутці;
• Костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1802) в центрі міста, вул. Шевченка, 17;
• Мурована церква Різдва з дзвіницею (1898);
• Греко-католицький храм св. Миколая на Горі (1900), архітектор Василь Нагірний;
• Народний дім (1910, архітектор Баб'як, майстер К. Геваніцький);
• Синагога;
• Парк над ставом, закладений у XVIII столітті;
• Замок шляхтича Копичинського з Бествіни не зберігся; до 1949 року тут була кругла оборонна башта замку.

Споруджено пам'ятники:

• Тарасові Шевченку (1946, реконструйовано 1989),
• полеглим у німецько-радянській війні жителям міста (1965, скульптор С. Гончарик),
• на честь скасування панщини (відновлено 1990),
• діячам ОУН та воякам УПА (1993), Встановлено пам'ятні хрести на честь скасування панщини, заснування Братства тверезості (1901), меморіальні таблиці до 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, К. Чічці-Андрієнку (1994), Борцям за волю України (1996), насипано символічні могили УСС (1990), воякам УПА (1993), встановлено пам'ятний знак жертвам операції «Вісла» (2004).

Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення.

Встановлений 1948 р., реставрований 1989 р. Масове виробництво.

Скульптура – бетон, постамент – гранітна плитка.

Скульптура – 2,3 м, постамент – 3 м.[16][17]

В кінці XIX ст. в Копичинцях лютувала епідемія холери. Щоб хвороба відступила з міста та околиць, у 1788 році вирішили встановити пам'ятник святому Роху (захисник від пошестей), який у радянський період знесли[18][19].

Є кладовище радянських воїнів, де поховано 645 радянських солдатів і офіцерів, які загинули у боях за місто. На кладовищі споруджено меморіальний комплекс[20].

• 1847 — Владислав Вшелячинський — польський піаніст, композитор, диригент, педагог.
• 1884 — Климентина Миколаївна Авдикович-Глинська, український промисловець і меценат, сестра Мирослава Січинського.
• 1888 — Клим Андрійович Чічка-Андрієнко, український оперний співак (тенор), педагог.
• 1904 — Пінхас Лавон, ізраїльський профспілковий та політичний діяч, міністр сільського господарства Ізраїлю, міністр оборони Ізраїлю.
• 1904 — Євгенія Ласовська — оперна і камерна співачка
• 1907 — Елиїв Ярослав — священик УГКЦ, мистецтвознавець, філателіст, писанкар, меценат, етнограф, лірник.
• 1912  — Скорупський Володимир Михайлович — український письменник, літературознавець, журналіст, редактор. Член Об'єднання українських письменників «Слово».
• 1916 — Марія Сафіян, перша українська кіноакторка в Галичині, яка знялася у головній ролі в першому українському художньому повнометражному фільмі «Для добра і краси».
• 1924 - Ванда Горчинська - українська медсестра, зв'язкова УПА.
• 1931 — Савка Богдан, український письменник, громадський діяч.
• 1933 — Чорній Мстислава-Іванна Юріївна, австралійська маляр-постімпресіоніст (акварелі, пастелі), педагог, громадська діячка.
• 1936 — Арсен Онуфрійович Паламар, український журналіст, публіцист.
• 1939 — Зарембська Марія Іванівна, видатна майстриня народної вишивки. Народна майстриня декоративно-ужиткового мистецтва (1984).
• Поморянський Мирослав Антонович. — (*20.11.1925, м. Копичинці — †16.02.2002, м. Чернівці) — хореограф, культурний діяч. Член Всеукраїнської музичної спілки. Заслужений працівник культури УРСР (1967). Автор книги «Буковинський танець» (1997).
• 1944 — Лиховид Оксана Михайлівна (1944—2014) — українська композитор, музикознавець, педагог, заслужений діяч мистецтвв України.
• 1949 — Митрополит Мефодій (Кудряков) — предстоятель Української автокефальної православної церкви.
• 1959 — Іванків Тарас Степанович — український актор, фотохудожник.
• 1965 — Хлібович Тарас Михайлович — український фотохудожник.
• 1969 — Іванчук Василь Михайлович — український шахіст, міжнародний гросмейстер.
• 1973 — Савка Мар'яна Орестівна — українська поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор «Видавництва Старого Лева».
• 1982 — Недільський Роман Богданович — дипломат, Заступник директора департаменту консульської служби МЗС України.

• діячка ОУН Мирослава Антонович.

• адвокат Володимир Безпалько, батько Ірини-Орисі Безпалько

• 
  Придорожній знак на в'їзді в місто Копичинці
• 
  Воздвиженська церква 1630
• 
  Воздвиженська церква 1630
• 
  Придорожній вказівник