Штурман Дора Мойсеївна

Дора Мойсеївна Штурман народилася в 1923 році в Україні, у Харкові. Дитинство провела в місті Запоріжжя, де її батько Мойсей Юхимович Шток працював лікарем. У 1933 році, після смерті батька вона з молодшим братом Теодором і матір'ю Розалією Мойсеївною Шток (дівоче прізвище Штурман) переїжджає в Харків. Там Дора успішно навчається в школі, закінчує її з відмінними оцінками і поступає в Харківський університет на філологічний факультет. Вона встигає закінчити перший курс до початку німецько-радянської війни. Сім'я евакуювалася в Казахстан і Дора Мойсеївна Шток (Штурман — її літературний псевдонім, взятий у пам'ять матері) продовжує навчатися на філологічному факультеті Алма-Атинського університету.

У 1944 році її заарештовують і визнають винною в «участі в підпільному антирадянському угрупованні, зайнятому контрреволюційною підривною діяльністю» за статті про Пастернака і Маяковського. Дора з двома студентами, її друзями (Марк Черкаський і Валентин Рабинович), опиняються засудженими на 5 років ув'язнення за статтею 58, 10-11 (групова антирадянська агітація). Вона проводить у таборі 4,5 роки, але потім її звільняють за амністією матерів з грудними дітьми. Як виявилося пізніше, амністія не стосувалася політв'язнів, про що повідомили через кілька днів, але начальник табору скористався помилкою в отриманому наказі і поспішив звільнити Штурман з грудною дочкою в найкоротший термін, за що вона була вдячна йому все життя.

Вийшовши на свободу, Дора Штурман повертається в Харків. Там вона заявляє в міліцію, що сумка з документами вкрадена, отримує «чистий» паспорт і їде працювати вчителькою у школу села Погоди Лозівського району Харківської області. До 1962-го року вона працює викладачкою російської мови і літератури в сільських школах різних районів Харківської області (Князево, Краснопавлівка, Гинеївка, Шелудьківка). Їй довелося викладати і історію, і французьку, і німецьку мови. 10 років запорізького дитинства з приватними викладачами мов, звичка багато читати і вроджені здібності допомагали їй у багатьох життєвих ситуаціях. У Шелудьківській середній школі вона стає спочатку завучкою, а потім і директоркою. Активно бере участь у громадському, просвітницькому та культурному житті села. Після хрущовської відлиги вона погоджується вступити в партію, куди її давно і активно запрошували. Про судимості вона не повідомляє.

У 1962-му році вона захворіла кістковим туберкульозом. В сім'ї відбувається розрив з першим чоловіком, і Дора повертається до Харкова до мати. Працює вихователькою в старших класах дитячого протитуберкульозного санаторію, потім працює заступницею директора Харківського Будинку Вчителя, одночасно викладає на абітурієнтських курсах.

В цей період в Харківський КДБ приходить лист з Алмати про зняття судимості з Дори Штурман за повною відсутністю складу злочину. Харківський КДБ розшукує Д. Шток для того, щоб повідомити їй про повну реабілітацію і з цією метою передає її справу в райком партії. Однак райком знаходить доречним виключити виправдану людину, яка не вчинила ніякого злочину, з партії за «приховування» вже знятої судимості. Через деякий час Штурман пропонують подати апеляцію про відновлення в партії, але в цей період письменниця була вже налаштована так, що свій вступ в партію розцінювала як помилку. Через це вона вирішила не подавати апеляцію про відновлення.

Всі роки роботи в селі Дора Штурман не припиняла писати. Вона писала вірші, нариси, намагалася відновити свої роботи, за які була заарештована. Все написане було сховане у друзів і родичів.

Переїхавши до Харкова, Д. Штурман зайнялася дослідженнями, пов'язаними з марксизмом, економікою, політикою в СРСР. Свою першу книгу «Наш новий світ» вона опублікувала в самвидаві під псевдонімом "Богдан".

У 1977 році Дора Штурман репатріювалася до Ізраїлю.

Перші 8 років життя в Ізраїлі Дора Мойсеївна працювала в дослідницькому центрі на факультеті славістики при Єрусалимському університеті, де була написана велика стаття про середню освіту в школах СРСР.

У 1988 р. ця стаття була розширена, перекладена на англійську мову і видана у Великій Британії (The Soviet Secondary School. Routledge P. H., London and New York, 1988). Російською мовою книга називалася «Советская средняя школа 1949-62 гг.», 109 стор. Видавництво університету в Єрусалимі. 1978 р.

Паралельно з дослідженнями в Єрусалимському університеті Дора Мойсеївна вела активну роботу по темах, не пов'язаних зі школою. Так, книгу «Наш новий світ. Теорія. Експеримент. Результат» потрібно було перетворити на рукопис і знайти видавця. Вона була видана у "самвидаві" і привезена в Ізраїль з Харкова у мікрофільмах, захованих у транзистор. Книга була присвячена системному аналізу теорії та практики соціалізму і вийшла в друк першим виданням у 1981 році. Друге(доповнене) видання було опубліковано у 1986 р.

З 1978 по 1981 Штурман співпрацювала з журналом «Час і ми» (головний редактор і засновник журналу — Віктор Перельман) як член редакційної колегії журналу, а з 1981 року стає заступницею головного редактора та завідувачкою ізраїльського відділення журналу.

Значний внесок Дора Штурман зробила і у видання збірки «Євреї в культурі російського зарубіжжя» (видавець і упорядник М. Пархомівський), в який увійшли її статті: «Про приналежності Homo Novus», «Коли я повернуся…» (стаття присвячена поету Олександру Галичу). Область інтересів Дори Мойсеївни Штурман була широкою і різноманітною. Вона вміла знаходити зв'язки і аналогії між такими областями, як історія, політика, економіка, художня література, психологія і навіть фольклор.

Так, наступна її книга «Мертві хапають живих. Читаючи Леніна, Бухаріна, Троцького»(560 сторінок. 1982 р. Російською мовою. Видавництво «OPI». Лондон), є текстологічним аналізом світобачення, політики та психології головних вождів російського комунізму.

І в еміграції продовжуючи жваво цікавитись літературним і суспільно-політичним життям в СРСР, Д. Штурман публікує безліч статей в періодиці (деякі з них згодом були видані в окремих збірниках статей). Вона веде дуже жваве листування з видавництвами і редакціями, письменниками і поетами, допомагає молодим авторам. Виникає широке коло друзів і знайомих, серед яких і ті, з ким здружилася ще в молодших класах школи. Також продовжувала спілкуватись з тими, з ким навчалася в харківській школі 105, в університеті, і з колегами на літературному терені.

В її епістолярну спадщину увійшло листування з Наумом Коржавіним, з Сергієм Довлатовим, з Романом Борисовичем Гулем, з Олександром Ісаєвичем Солженіциним, з Ніною Карсов і багатьма іншими.

У листуванні з професором Алма-Атинського університету Олександром Лазаровичем Жовтисом у Дори Мойсеївни виникла ідея звернутися в КДБ Казахстану за матеріалами, відібраними у Дори Шток при арешті (Шток — дівоче прізвище Д. Штурман). Документи були отримані. Після майже 50-ти років списані пожовклі шкільні зошити повернулися до своєї власниці. «Діти утопії. Фрагменти ідеологічної автобіографії» — так називає Дора Штурман свою роботу про знову прочитані чернетки.

Чоловік Дори Мойсеївни Штурман, Сергій Олександрович Тіктін, брав активну участь і був її незамінним помічником у роботі над усіма книгами.

У 80-90-ті роки Дора Штурман публікується в Ізраїлі і у Великій Британії, Росії та США. Найбільш відомими стали «Мертві хапають живих. Читаючи Леніна, Троцького, Бухаріна», «Радянський Союз в дзеркалі політичного анекдоту», «Місту і світу», «Економіка катастроф», «Про вождів російського комунізму».

Штурман є авторкою п'ятнадцяти книг і більш ніж чотирьохсот статей в різних наукових та публіцистичних виданнях, членкинею спілки письменників Ізраїлю, однією з найвідоміших у світі дослідників радянського тоталітаризму.

Померла 4 січня 2012 року в селищі Кфар-Йона[1].

1. Остання операція професора Бенди. «Огляд» (Аналітичний ж-л газети «Російська думка») 1985, N 15, стор. 29 — 35, Париж.

2. Ні меду мені твого, ні укусу твого. «22 Москва — Єрусалим» 1985, N 42, стор. 136—169, Тель-Авів.

3. Про національні фобії. «22 Москва — Єрусалим», 1989, NN 68-69, Тель- Авів.

4. Роздуми на крутому схилі. Альманах «Стрілець» N 1(61), с. 189—212. — Джерсей-Сіті — Париж: Вид. «Третя хвиля». — 1989.

5. На кінець дива. «Нове Російське Слово» 24-25-26-27-30.IV. 1990. Нью-Йорк.

6. Солженіцин: Росія минулого і майбутнього «Російська думка» N 3906, 29.XI.1991. Париж.

7. Цикл Герої ленінського заповіту. ж-л «Посів» 1991, NN 2 — 5; 1992, NN 1 — 6. Франкфурт-на-Майні.

8. Опозиція як стрижень позиції. «Російська думка» N 3928, 8.V. 1992.

9. Як переможцям перемогти?. «Нове Російське Слово» 27.XI.1992.

10. Вони відали, «Новий світ». М., 1992, N 4, стор 239—250.

11. Людства сон золотий. «Новий світ», М., 1992, N 7, стор 121—153.

12. Зупинимо чи Червоне колесо?. «Новий світ», М., 1993, N 2, стор 144—171

13. Біля краю безодні. «Новий світ», M., 1993, N 7, стор 214—232.

14. У пошуках універсальної свідомості. «Новий світ», М., 1994, N 4, стор 133—184.

15. Діти Утопії. «Новий світ» М., 1994, N 9, стор 181—205 і N 10, стор 162—195.

• Права людини в Росії
• Радіо Свобода
• Нотатки з єврейської історії
• https://web.archive.org/web/20171121045130/http://vtoraya-literatura.com/publ_149.html
• Журнальний зал
• Матеріал з ОЖИНИ EJWiki.org
• ФРАГМЕНТИ ПОЛІТИЧНОЇ БІОГРАФІЇ
• Фрагмент із біографії Віри Пиріжкової^{[недоступне посилання з травня 2019]}