Шувалов Віктор Григорович

Виступав за челябінський «Дзержинець» (1947-1949) московські команди ВПС (1949-1953), ЦСК МО (1953-1957), та СКА МВО Калінін (1957-1958). Більшість часу, у складі столичних армійських клубів, грав у одній ланці з Євгеном Бабичем та Всеволодом Бобровим. Це тріо у чемпіонатах 1950/51 та 1951/52 забивало у ворота суперників по 83 голи. У сезоні 1952/53 Віктор Шувалов став найкращим снейпером ліги (44 закинуті шайби).

П'ять разів здобував перемоги у чемпіонатах СРСР, двічі отримував срібні медалі. Всього у чемпіонатах СРСР провів 150 матчів (222 голи). Має вражаючу середню результативність — 1,48 гола за матч. За цим показником посідає друге місце в історії чемпіонатів СРСР та Росії. Попереду Всеволод Бобров (1,95 гола за матч), третій у цьому списку — Олексій Гуришев (1,26).

Володар кубка СРСР 1952, 1954-1956, фіналіст першого розіграшу (1951). У кубкових матчах закинув 21 шайбу.

7 січня 1950, поблизу Свердловська, у авіакатастрофі загинуло 11 гравців команди ВПС. Шувалову пощастило, на чергові матчі чемпіонату не полетів, за вказівкою Василя Сталіна залишився у Москві. Згодом він так розповідав про ті події:

На початку січня 1950, після великої перемоги в Москві, по-моєму, над ленінградським "Динамо", в роздягальню, як завжди, зайшов Василь Сталін, привітав з перемогою та дав вказівки на наступні матчі у Челябінську і Свердловську. Зокрема, він наказав не брати мене в Челябінськ, оскільки вважав, і не без підстав, що вболівальники "Дзержинця" навряд чи спокійно відреагують на мою появу у формі ВПС. Я попросив Василя Йосиповича відпустити мене в Челябінськ для зустрічі з батьками. Але він відмовив. Вранці наступного дня команда вилітала на Урал з аеродрому, що розташовувався поруч з нинішнім стадіоном ЦСКА. Я приїхав провести хлопців, привіз посилку для родичів. Через хуртовину виліт затримався, але через кілька годин літак таки піднявся в повітря, а я з адміністратором команди Кольчугіним поїхав у федерацію хокею оформляти документи на перехід Боброва з ЦБЧА у ВПС.[2]

З 1950 по 1952 рік грав за футбольну команду ВПС. У першому сезоні став найкращим бомбардиром клубу — 16 забитих голів. Цього ж року був обраний, під третім номером, до «Списку 33-х найкращих футболістів СРСР». Всього за три сезони провів 75 матчів та 25 разів вражав ворота суперників.

У складі національної збірної здобув золоту нагороду на Олімпійських іграх 1956 у Кортіна-д'Ампеццо.

Чемпіон світу 1954, 1956; другий призер 1955. У вирішальному матчі з канадцями, на першому для радянської команди турнірі, відзначився двома закинутими шайбами. На чемпіонатах Європи — три золоті нагороди (1954-1956). На чемпіонатах світу та Олімпійських іграх провів 22 матчі (18 закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 51 матч (40 голів).

З 1957 по 1964 рік очолював СКА МВО (Калінін). У першому сезоні був граючим тренером команди. У 1968-1970 роках працював помічником головного тренера московського «Спартак» Миколи Карпова.

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1957) та Дружби (1996). Заслужений майстер спорту СРСР (1954).

• Статистика виступів на Олімпійських іграх (англ.)
• Біографія на сайті Championat.com (рос.)
• Енциклопедія ЦСКА (рос.)
• Профіль на сайті Yandex.ru^{[недоступне посилання з серпня 2019]} (рос.)
• Профіль на сайті Chidlovski.net (англ.)
• Статистика на сайті Eurohockey.com (англ.)