Мордовія

Сума активних температур Мордовії становить 22—24 градусів за Цельсієм. Тривалість днів з температурою вище нуля становить середньому 200—215 на рік; середня температура січня −11 °С, липня — +19 °С. Вегетаційний період — 130 днів. Рівень опадів в середньому за рік — 500 мм.

Корінне населення належить до фіно-угорської групи народів і фактично є близькоспорідненими, але самостійними народами: ерзяни та мокшани, збірно знані як «мордва».

Перша згадка про ерзянів та мокшанів під збірним іменем «мордва» — у творі готського історика Йордана (VI ст. н. е.); про країну «Мордія» було відомо візантійському імператору Костянтину Багрянородному (Х ст.). Етноніми ерзя (арісу), мокша (моксель) зустрічаються в хазарському посланні до хазарського кагана Йосива (Х ст.) — і в мандрівних записах подорожуючого монаха В. Рубрука (XIII ст.). Починаючи з Х ст., етнонім «мордва» в різних варіантах неодноразово згадуються в літописах, попри те, що слово «мордва» зовсім не етнонім, — однак активно насаджується офіційною владою.

Найдавнішими археологічними пам'ятками краю — з неолітичної доби. Фіно-угорські «мордови» згадуються вже з VI століття: у VII–VIII ст. ерзянські війська підкорили Мурому та Мещерію, домінували над спорідненими мокшанами, впливали на внутрішню політику Чувашії, постійно погрожували південним, а пізніше — східним, кордонам мерян. Саме на ерзянському кордоні зупинилася руська експансія ХІІ століття; лише в ХІІІ столітті Володимиро-Суздальські війська, укомплектовані переважно мерянами, протаранили ерзянські кордони, перепідбивши монархам муромські землі та столицю Ерзянь Мастор — Обран Ош (нині: Нижній Новгород).

З наступом військ Золотої Орди у ХІІІ ст. на Європу, Мордовія одна з перших боролася з армією Чингісхана, — і вневдовзі потрапила під владу золотоординських ханів. Позбавившися влади Золотої Орди у середині XIV століття, Мордовія з 1330-х перебуває у васальних взаєминах із Казанським ханством. Проте Внутрішня Ерзянія залишилася неприступною і для Орди, і Казані, і для Москви аж до 17 століття.

Спроби замінити номінальну залежність ерзянських (мордовських) князів від Булгарії на московську не приносили успіху аж до 18 століття. Три Вітчизняні війни: 1606—1612, 1670—1671 та 1743 року — послідовно відкидали московську колоніальну владу в межі своїх острогів, зокрема й Саранськ. Проте в другій половині 18 ст. Москва змогла провести масовану колонізацію ерзяно-мокшанських земель, що й спричинило масову еміграцію корінного населення за Волгу та в степи, контрольовані Ногайською ордою. Цей відплив фіно-угорського населення Мордовії фатально позначився на демографії країни та запрограмував етнічну деградацію ерзян та мокшан аж у ХХ ст.

Стабільний радянський режим встановлено в Мордовії після придушення селянського повстання Отамана Антонова. Державність Мордовії встановлена порівняно пізно: Мордовську автономну область з 10 січня 1930 —перетворено 20 грудня 1934 на Мордовську АРСР, а вже з 1994 вона — Республіка Мордовія.

Українці проживають разом з мордовським народом не лише у власне Мордовській республіці, але також і в Татарстані, Башкортостані, Середній Азії та Сибірі та інших регіонах і країнах[2].

Історія проживання українців на теренах Мордовії сягає глибокої давнини. Серед українців Мордовії багато культурних діячів. Так, зокрема серед майстрів мордовської вишивки зустрічаються такі типові українські імена, як 3. Гаврисенко, О. Панченко, М. Маслова та інші[3]. Серед мордовської радянської поезії були вірші і збірки, присвячені українській тематиці, зокрема О. Мартинова «Канів», І. Девіїна — «Лист до українки», П. Гайні — збірка «Здрастуй, Україно», М. Кавкайніна — «Уклін тобі, Україно моя», І. Освмусіна — «Великий Кобзар» та інші. Т. Беззубова написала декілька оповідань, присвячених Україні, як «Не плач, рідна Україно», «Не тужи, красеню Київ-град».

На території Мордви спочивають тлінні останки численних українських політичних в'язнів, які погинули в мордовських концентраційних таборах[2].

Старожиле українське населення існує в селі Лопатівка. Діаспора ХХ ст. сконцентрована у містах, насамперед Саранську. Загальне число українців — 4,801 (0,5 % від всього населення Республіки).

• Алексєєвське родовище цементної сировини — вживаного на заводах ВАТ «Мордовцемент» в Чамзінському районі
• Родовище фосфорітов, горючих сланців і незначне залізняку

• Підприємства об'єднання АТ «Лісма»
• ВАТ завод «Саранська Резінотехника»
• Рузаєвській завод хімічного машинобудування
• Саранський завод автосамоскидів групи ГАЗ
• Саранський Тепловозоремонтний завод
• Староалексєєвський і Алексєєвський цементні заводи
• ВАТ завод «Саранськкабель»

• Саранська ТЕЦ-2 340 Мвт (йде будівництво 4 черги 110 Мвт)
• Алексєєвська ТЕЦ-3 9 Мвт
• Існує проект — Мордовська ГРЕС 2040 Мвт
• Покинуте будівництво майданчика Мордовської АЕС

• «Історичний» напрям Транссиба, крупне депо ст. Рузаєвка, депо Саранськ, Красний Узел
• Двоколійна електрифікована постійним струмом дорога Красний Узел — Саранськ — Рузаєвка — Пенза
• Однопутні гілки тепловозів Красний Вузол — Канаш і Красний Узел — Арзамас
• Аеропорт Саранськ
• Незначна ділянка федеральної автомобільної дороги M5 «Урал»
• Автошляхи на Пензу і Нижній Новгород
• Нафтопродуктопровод Пенза — Саранськ
• Мережа магістральних газопроводів зокрема найбільший Уренгой — Помари — Ужгород, компресорні станції в с. Барашево, c. Явас, c. Тарбєєвка
• Ділянки далекомагістральної ЛЕП Москва — Жигульовська ГЕС і магістральної Пенза — Арзамас

На території Мордовії функціонує три літератури: ерзянська, мокшанська і власне мордовська.

Література ерзян та мокшан формувалася на зламі XIX—ХХ століття — і в основному російськомовна; частина представників перейшли на національну мову після 1918, творили в межах ерзянської та мокшанської літератур, як наприклад, З. Дорофєєв. Є і література також самих росіян, що живуть в Мордовії. Серед її представників: С. Анікін, 3. Дорофєєв, М. Гєрасімов, Д. Морской, А. Дорогойченко, Р. Завалішин, К. Смородін тощо.

Література ерзян — найбільшого фіно-угорського народу центральної Євразії — бере початок з епічних творів циклу «Сіяжар» та «Масторава». На основі кирилиці перші письмові твори з'являються у XVIII столітті, проте наприкінці ХХ століття зафіксовано спроби запровадити латиницю та намагання відродити основу древнього ієроглифічного письма ерзян. Серед класиків — В. Радаєв, Н. Абрамов, А. Йондол, Н. Еркай, Т. Раптанов, А. Лук'янов, П. Кіріллов, І. Мориця, А. Доронін, М. Кемаль.

Серед молоді, робітників та селян була дуже популярна газета «Ленінень киява».Загальний тираж газет складав — 2500 примірників. Незважаючи на труднощі, молодіжна газета завжди отримувала велику підтримку від молоді в Мордовії, та в 1941 році газета перестала виходити в світ.

Література мокшан — найпівденнішого фіно-угорського народу Євразії — багата усною народною творчістю, особливо циклом ритуальних плачів. У ХХ ст. вона — на основі кириличного письма. Серед класиків: З. Дорофєєв, Я. Пінясов, А. Мокшоні, Р. Орлова, А. Пудін, В. Мішаніна.

Традиційна релігія корінних мокшан, населяючих республіку Мордовію — Мокшень кой.[4] Сьогодні більшість населення сповідує православне християнство. На початку 1990-х рр. РПЦ в межах республіки створила Мордовську єпархію, яку очолює архієпископ Варсонофій (Судаков). Безпосередньо з ерзянським світом пов'язаний Патріарх Московський і всієї Русі Кирилл (Гундяєв) (родичі в Нижньому Новгороді та Ічалківському районі Мордовії).

У Саранську створено кілька парафій Лютеранської церкви, де богослужіння повністю переведено на ерзянську та мокшанську мову. У районах із компактним проживанням татар-мішарів поширено мусульманство. Створено окреме духовне управління мусульман Мордовії. Після падіння СРСР робляться спроби відновити традиційний релігійний обряд ерзянського народу. Зокрема, відновлено проведення квазі-релігійного свята Раскень Озкс у селі Чукали (Товариство порятунку ерзянської мови імені Рябова). Ідеї «етнічної релігії» популярні в ерзянській діаспорі, зокрема у Татарстані.