Шундров Юрій Олександрович

Народився 6 червня 1956 року у Липецьку. Вихованець пензенського клубу «Дизеліст». За основну команду дебютував у другій лізі чемпіонату СРСР 1973/74. За підсумками сезону клуб підвищився у класі і наступні чотири сезони Юрій Шундров провів у першій лізі[1]. Одночасно виступав за юніорську та молодіжну збірні СРСР. У складі першої здобув титул чемпіона Європи 1975 року, з другою — переможець неофіційного чемпіонату світу 1976 року.

У 1978 році переходить до київського «Сокола», який після восьмирічної перерви здобув путівку до еліти радянського хокею. Протягом тринадцяти років був основним воротарем та одним із лідерів клубу. Вніс вагомий внесок у здобуття бронзових нагород чемпіонату 1984—1985 років — найвищого досягнення українського хокею за часів СРСР. Загалом за «Сокіл» у вищій лізі провів 430 матчів.

Фіналіст найстарішого міжнародного турніру — кубку Шпенглера 1986. Був включений до символічної збірної.

Один з найкращих воротарів радянського хокею 80-х років ігнорувався керівництвом національної збірної. Основна причина — Шундров не мав бажання переходити до одного з московських клубів. За збірну СРСР провів лише два матчі, у вересні 1985 року проти чехословацьких хокеїстів. Був одним із кандидатів на Олімпіаду в Калгарі, але отримав важку травму та залишився вдома.

Один сезон провів за югославську «Црвену Звезду», а у віці 35 років перейшов до підмосковного «Хіміка». За команду з Воскресенська провів один матч у чемпіонаті СНД та два сезони в Міжнаціональній хокейній лізі. У 1994 році повертається до Києва. У складі «Сокола» здобув срібну нагороду чемпіонату СЄХЛ та два титули чемпіона України.

В подальшому виступав за воскресенський «Хімік», київську «Крижинку» та бухарестський «Рапід». Завершив виступи на хокейному майданчику у 44 роки.

У складі збірної України був учасником чотирьох чемпіонатів світу: 1995, 1997, 1998 та 1999 років (елітний дивізіон). Всього за національну збірну провів 23 матчі (30 пропущених шайб).

Тренерську діяльність розпочав у юніорьській збірній України (2002—2003). Двічі входив до тренерського штабу національної збірної України (2006—2008 та 2010—2011). Був одним із тренерів російських команд: магнітогорського «Металурга» (2008—2010), ЦСКА (2011—2013) та «Сочі» (2014—2017)[2].

Юрій Олександрович помер у ніч на 27 липня 2018 року[3], а поховання легенди українського хокею відбулось у неділю, 29 липня[4].

• Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1985
• Срібний призер чемпіонату СЄХЛ: 1997
• Чемпіон України: 1995, 1997
• Чемпіон світу серед молодіжних команд: 1976 (неофіційний титул)
• Чемпіон Європи серед юніорських команд: 1975

• Чемпіон України («Сокіл» — 2003, 2005)
• Чемпіон Білорусі («Гомель» — 2003)
• Володар кубка Білорусі («Гомель» —2003, 2004)
• Бронзовий призер чемпіонату Росії («Металург» — 2006, 2008, 2009)
• Чемпіон Росії («Металург» — 2007)
• Переможець Кубка європейських чемпіонів («Металург» — 2008)
• Срібний призер Ліги чемпіонів («Металург» — 2009)

• Статистика на сайті Eliteprospects.com (англ.)
• Статистика на сайті Eurohockey.com (англ.)
• Профіль на сайті Chidlovski.net (англ.)
• Біографія на сайті хокейного клуба «Дизель» (рос.)
• Біографія на сайті Persones.ua (рос.)
• Профіль на сайті Sport.ua (рос.)
• Профіль на сайті R-Hockey.ru (рос.)
• Профіль на сайті Глобал Спорт Консалтинг (рос.)
• Профіль (рос.). Пензенський інформаційний портал. Процитовано 17 жовтня 2015.
• Юрий Шундров: «Овсяный отвар помог ступить на пьедестал» (рос.)