Щербачов Дмитро Григорович

Військову освіту здобув у Орловській військовій гімназії, Олександрівському військовому училищі (1876), Михайлівському артилерійському училищі.

Служив у гвардійській кінно-гарматній бригаді. У 1884 році закінчив Миколаївську академію Генерального штабу, обіймав посади старшого ад'ютанта штабу 2-ї гвардійської піхотної дивізії, штаб-офіцера Санкт-Петербурзького військового округу, начальника штабу 2-ї гвардійської піхотної дивізії, командира лейб-гвардії Павлівського полку.

З 1903 року  — генерал-майор. Невдовзі призначений командиром 1-ї Фінської бригади -відтак начальником Миколаївської військової академії (1907—1912). З 1908 року — генерал-лейтенант.

В часі подій 9 січня 1905 Щербачов командував особливим гвардійським загоном. Загін Щербачова розігнав робочу демонстрацію на Невському проспекті. Брав участь в придушенні заворушень у Кронштадті і бунту в лейб-гвардії Саперному батальйоні. 

У роки Першої світової війни 1914-18-командир 9-го армійського корпусу, командувач 11-ї і 7-ї армій Південно-Західного фронту, помічник головнокомандувача (фактичний головнокомандувач) арміями Румунського фронту (1917).

Корпус Щербачова брав участь у Галицькій битві в складі 3-ї армії Південно-Західного фронту. Після успішних боїв на Золотій і Гнилий Липі проявив ініціативу і оволодів Львовом, за що нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. У середині вересня 1914 очолив облоговий загін (дивізій) фортеці Перемишль. 24 вересня (7 жовтня) провів невдалий штурм фортеці, і 8 жовтня облоговий загін генерала Щербачова був розформований.

Під його командуванням армія брала участь в Карпатській операції та стратегічному відступі 1915 року, що почався після Горлицького прориву. Щербачову вдалося благополучно відвести свою армію на Дністер і нанести сильний контрудар Південній німецької армії; за цю одиноку перемогу під час загального відступу генерал Щербачов нагороджений орденом Святого Георгія 3-го ступеня.

Після Лютневої революції 1917 в Росії й утворення Української Центральної Ради зустрівся з Генеральним секретарем військових справ Симоном Петлюрою, і в листопаді 1917 року очолив Український фронт (об'єднаний Румунський та Південно-Західний фронти).

Після Жовтневого збройного перевороту Щербачову вдалося на певний час стримати розкладання військ фронту під впливом революційних подій і більшовицької агітації. Домігся того, що фронтовий комітет 30 жовтня 1917 прийняв рішення про невизнання радянської влади.

13 січня 1918 Щербачов постановою РНК РСФСР оголошувався «ворогом народу» і «поза законом».

Енергійно проводив націоналізацію (в тому числі українізацію) російських частин Румунського фронту. Не був підтриманий урядом УНР, який фактично взяв курс на ліквідацію регулярного війська і утвердження міліційної системи. Вороже поставився до 4-го Універсалу Центральної ради, після чого склав з себе повноваження командувача фронтом. Взимку 1918 року виїхав до Одеси. Вступив до Комітету Південної України, який підтримав генерала Антона Денікіна — весною 1920 року увійшов до уряду Петра Врангеля у Криму.

На Паризькій мирній конференції 1919-20 представляв уряд білої Росії. На початку 1920 років перебував у Чехословаччині та Сербії, де формував російські військові частини, опікувався інтернованими. Помер у Парижі, похований на російському цвинтарі Кокад.

Нагороджений орденом Святого Володимира, орденом Почесного легіону, орденом Святої Ганни, нагороджений офіцерською Георгіївською зброєю.

• Довідник з історії України
• Щербачов Дмитро Григорович

1. Щербачёв Дмитрий Григорьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135