Юдиф (цариця фалаша)
Гудит, Юдиф (геез: ጉዲት, (960 — 1003) — володарка племен фалаша, а згодом — цариця Аксуму.
Юдиф | |
---|---|
Народилася | 10 століття |
Померла | невідомо |
Діяльність | політична діячка |
Титул | королева |
Посада | імператор Ефіопії |
Була донькою ватажка фалаша Гедеона, який видав її заміж за правителя області Ласта Зира-Якоба.
Гудит відома також на прізвисько «Асагату» — «вогонь, що палає». Іноді її називають також Естер — можливо тому, що, подібно до біблійної Есфірі, вона мала неабиякий вплив на чоловіка. Саме Гудит нібито переконала Зира-Якоба перейти до юдаїзму та взяти собі нове ім'я, Соломон. З іншого боку, зміна імені князя Ласти могла бути суто політичним жестом — своєрідною заявкою на трон Аксуму, володарі якого вважали себе нащадками біблійного Соломона.
Після смерті чоловіка Гудит об'єднала під своєю владою Ласту і Симієн. І зрештою вирушила війною проти Аксуму, послабленому як війнами проти арабів, так і нападами сусідніх племен беджа. До того ж аксумський цар Анбесаиддим був на цей час ще неповнолітнім. Тож Гудит досить легко захопила Аксум, змусивши Анбессаиддима тікати світ за очі[1].
Царювання Гудит в Аксумі тривало сорок років. І місцевим мешканцям запам'яталося насамперед переслідуванням християн. Цариця розправилася з очільником ефіопської церкви абуне Петром, плюндрувала святині, руйнувала християнські церкви і монастирі[2][3]. Не чіпала Гудит лише Сіонський храм, в якому, за твердим переконанням ефіопів, вже тоді зберігався Ковчег Заповіту.
Як володарка Аксуму підтримувала широкі міжнародні зв'язки, зокрема із Єменом, цар якого отримав від неї в подарунок зебр[4].
Швидше за все Гудит померла своєю смертю. І лише після цього до своєї колишньої столиці повернувся Анбесаиддим[1].
Примітки
- Олексій Мустафін. Єрусалим у серці Африки. Історична правда. 2019-09-17.
- Paul B. Henze, Layers of Time, A History of Ethiopia (New York: Palgrave, 2000) p. 48
- Recorded by Thomas Pakenham, The Mountains of Rasselas (New York: Reynal, 1959), p. 79.
- Stuart C. Munro-Hay, Aksum, an African Civilization of Late Antiquity (Edinburgh: University Press, 1991) p. 101.