Юзефович Леонід Абрамович

Леонід Юзефович народився в 1947 році в Москві, але дитинство і юність прожив в селищі МотовилихаПермського краю, де все життя працював його вітчим Абрам Давидович Юзефович — начальник цеху і головний технолог Мотовиліхинського гарматного заводу. Він був однокласником батьків Леоніда, які одружилися в 1946 році, а розлучилися через два роки після народження сина через аокогольну залежність батька[5][6]. Мати, Галина Володимирівна Шеншева (1921-?), родом із сім'ї асимільованих євреїв (її дід був власником книгарні і видавництва в Кронштадті, мати була випускницею Мелітопольської гімназії)[7], з 1943 року служила фронтовим лікарем, після війни — лікарем в таборі для військовополонених. Прізвище та по батькові дісталися Леоніду від вітчима, який з 1950 року виростив його як свого сина; рідного батька він бачив лише два рази в житті.

У 1967 році Юзефович став дописувачем збірки «Сучасники» Пермського книжкового видавництва, яка була піддана різкій критиці. У 1970 році Леонід закінчив філологічний факультет Пермського державного університету (один курс із Ніною Горлановою та Анатолієм Корольовим). Служив в армії в Забайкаллі (1970—1972). В армії вперше зацікавився буддизмом, Монголією, біографією барона Унгерна-Штернберга, написав перший історичний роман, який і досі не опублікований. З 1975 по 2004 рік працював вчителем історії в різних школах, зокрема, у Пермі це була школа № 9.

У 1981 році під керівництвом професора М. І. Черниша захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за темою «Посольський звичай Російської держави XV — початку XVII ст.» (спеціальність 07.00.02 — історія СРСР)[8]; в процесі написання наукової праці консультувався з московським археографом С. О. Шмідтом. У 1984 році виїхав з Пермі, проживає у Санкт-Петербурзі та Москві.

Літературний дебют відбувся в 1977 році в журналі «Урал»: повість «Заручини з вільністю»[9], але подальша літературна кар'єра розвивалася нерівно. Багато друкувався в другій половині 1980-тих, запам'ятався як автор документального роману про барона Унгерна-Штернберга «Самодержець пустелі» (1993). За словами Юзефовича, Віктор Пелевін зізнавався йому, що використовував цю книгу, коли писав роман «Чапаєв і Порожнеча», одним із героїв якого є барон Юнгерн.

Популярність до Леоніда Юзефовича прийшла тільки в 2001 році після видання циклу історичних детективів про детектива Івана Путиліна. Твори отримали хороші відгуки критиків, хоча неминуче порівнювалися з книгами Бориса Акуніна. Юзефович говорив: «… я дарував свою книгу одному його дуже близькому приятелю. Це було дуже давно, ще коли не вийшло жодної його книжки. Прямий збіг там є тільки один — мені дочка говорила — прізвище ротмістра Зейдліца. Я його взяв із газет. Думаю, це просто походить від одного джерела»[10].

У 2002 році з'явився детективний роман «Казароза», дія якого відбувається в 1920 році в Пермі (перший варіант — «Клуб „Есперо“» — був виданий ще в 1990 році). У даному фільмі в кількох сценах актори розмовляють, співають і читають вірші мовою есперанто. Роман теж був високо оцінений критикою і вийшов у фінал престижного конкурсу — премії «Російський Букер».

За роман «Журавлі і карлики» Леонід Юзефович названий лауреатом першої премії «Велика книга» 2009 року. У 2012 році вийшла оновлена версія «Самодержця пустелі», яка отримала великий резонанс.

У 2015-му вийшов у світ документальний роман про забутий епізод Громадянської війни на Далекому Сході — «Зимова дорога», в якому розповідається про епічне протистояння в 1922—1923 роках у снігах Якутії колчаківського генерал-лейтенанта А. М. Пепеляєва і забайкальського червоного партизана І. Я. Строда. За цю роботу в 2016 році Юзефович вдруге отримав премії «Національний бестселер» і «Велика книга»[11].

На початку березня 2017 року Леонід Абрамович був оголошений автором тексту майбутнього «Тотального диктанту». Він написав три варіанти, в яких висловив свою любов до трьох міст і трьох річок: «Санкт-Петербург. Нева», «Перм. Кама» і «Улан-Уде. Селенга».

Юзефович з молодості писав вірші, проте читач вперше познайомився з ними в 2003 році, коли в журналі «Знамя» була опублікована добірка під назвою «Кяхтинський тракт».

В останні роки Юзефович працює для телебачення, зокрема, написав оригінальний сценарій серіалу «Загибель імперії» (2004) про роботу контррозвідки в Петрограді часів Першої світової війни і революції; а також сценарії до серіалів, знятимим за сюжетами його книг.

Книги Юзефовича перекладені німецькою, італійською, французькою, польською, іспанською мовами.

• Дочка — літературний критик Галина Юзефович. Син — музикант Михайло Виноградов.
• Дядько — Леонід Володимирович Шеншев (1910-?), філолог-германіст і педагог-методист, старший науковий співробітник і завідувач групою психосеміотики НДІ загальної та педагогічної психології АПН СРСР.
• Сестра діда — Белла Георгіївна Казароза (Шеншева, 1893—1929), артистка естради, співачка, танцівниця[12], прототип героїні роману «Казароза».

З Галиною Юзефович у Московському будинку книги на зустрічі з читачами, 2016 рік

На презентації книги «Самодержець пустелі», 2010 рік

З дочкою Галиною Юзефович в Російській державній дитячій бібліотеці, 2018 рік

• 1977 — Заручини з вільністю
• 1981 — Ситуація на Балканах
• 1986 — Школа Героїв: Документальна повість про історію пермської школи № 47
• 1987 — Контрибуція (повість)
• 1988 — «Як в посольських звичаях ведеться…»: Російський посольський звичай кінця XV-початку XVII ст.
• 1989 — Полювання з червоним кречетом
• 1990 — Клуб «Есперо»
• 1993 — Самодержець пустелі: Феномен долі барона Р. Ф. Унгерна-Штернберга
• 1994 — Тріумф Венери (перероблена «Ситуація на Балканах»)
• 1994 — Знак семи зірок
• 1999 — Найзнаменитіші самозванці
• 2001 — Костюм Арлекіна (перероблений «Тріумф Венери»)
• 2001 — Дім побачень (перероблений «Знак семи зірок»)
• 2001 — Князь вітру
• 2001 — Піщані вершники
• 2002 — Казароза (перероблений «Клуб „Есперо“»)
• 2009 — Журавлі і карлики
• 2011 — Шлях посла
• 2012 — Самодержець пустелі (доповнене й виправлене видання)
• 2015 — Зимова дорога
• 2018 — Маяк на Хійумаа

• 1991 — Сищик Петербурзької поліції (Свердловська кіностудія)
• 2005 — Казароза (3 серії, «ДАГО-фільм»)
• 2005 — Загибель імперії (10 серій, ТРІТЕ)
• 2007 — Сищик Путилін (8 серій, «Централ Партнершип»)
• 2007 — Срібний самурай
• 2016 — Контрибуція

• 2001 — Премія «Національний бестселер» (за роман «Князь вітру»)
• 2009 — Перша премія « Велика книга» (за роман «Журавлі і карлики»)[13]
• 2016 — Премія «Національний бестселер» (за роман «Зимова дорога»)
• 2016 — Строгановська премія в номінації «за видатні досягнення в галузі культури і мистецтва»
• 2016 — Перша премія «Велика книга» (за роман «Зимова дорога»)

• Есперанто в масовій культурі
• Казароза (фільм, 2005)