Юпіки

Існує п'ять юпікських мов. Всі вони пов'язані з інуктитутом. Понад 75 % юпіків володіють своїми рідними мовами.

Аляскинські та сибірські юпіки використовують письмо, яке розробили у 1760-х роках гренландські місіонери-моравці. Крім того, аляскинські юпіки та інуїти — єдині народи Півночі, що розробили власну систему письма. Ця система була побудована на ієрогліфічному письмі. Проте вона вимерла після смерті своїх винахідників[1]. Наприкінці XIX століття місіонери, що прибули в краї поширення юпіків, почали використовувати у богослужіннях їхні мови та навіть переклали на них Біблію[2].

Слово «юпік» (Yup'ik, у множині Yupiit) утворилося від юпікського слова «юк» (yuk, «людина») з додаванням суфікса «-пік» (-pik), що означає «істинний», «справжній». Отже, самоназва юпіків у перекладі означає «справжні люди»[3]. Апостроф у латинізованій назві означає подвоєння попереднього звуку, так як в оригінальному звучанні він подвоюється: юппік[4]. Крім того, у етнографічній літературі юпіків та їхню мову іноді називають «юк» та «юіт». Народ та діалекти острова Нунівак називаються «чупік»[5].

Спільний пращур ескімосів та алеутів, а також багатьох інших палеоазійських народів жив у Східному Сибіру та прибув до берега Берингового моря близько 10 тисяч років тому[6]. Близько 3000 років тому предки юпіків оселилися на західних берегах Аляски[3].

• 
  Молодий юпік із центральної Аляски. 1930
• 
  Чоловік у масці Ворона-творця
• 
  Жінка з народу сибірських юпіків, що тримає бивні моржа

Традиційно весну і літо сім'ї юпіків проводять у риболовецьких таборах, а на зиму збиралися в поселення разом з іншими юпіками. Багато юпіків займаються традиційними промислами, особливо часто — ловлею тихоокеанського лосося і тюленя.

Общинний будинок чоловіків — касик (qasgiq) — був церемоніальним приміщенням, де відбувалися фестивалі, що супроводжувалися співом, танцями і переказуванням історій, та інші традиційні заходи, в тому числі за участю шаманів. Касики в основному використовувалися взимку, коли юпіки збиралися разом. Тут же дорослі чоловіки вчили хлопчиків полювати і виживати в дикій природі.

Жіночий будинок — ена — був традиційно поруч з касиком, іноді їх з'єднував тунель. Жінки вчили дівчаток обробляти шкури, шити, готувати рибу і дичину, а також ткати. Хлопчики жили з матерями приблизно до п'яти років, потім вони переходили в касик. Щозими від трьох до шести тижнів дівчата вчилися в чоловічому домі, а хлопчики — в жіночому. Дівчаток вчили полювати і виготовляти інструменти, а хлопчиків — готувати і шити.

Групові танці юпіків зазвичай характеризуються рухами тільки верхньої половини тіла, з жестами.

Дітей юпіків називають іменем останнього померлого члена громади.

• 
  Ритуальна маска
• 
  Кошик юпіків
• 
  Танцівник народу Алутіік

• Арктичні народи
• Ескімоси
• Юпікські мови