Юричко Володимир Володимирович

Володимир народився в сім'ї лікарів Володимира Юричка та Лілії Юричко-Козич. Він був старшим сином у родині, мав молодшу сестру Соломію. Навчався в середній школі № 3 міста Самбора, потім у Самбірському технікумі економіки та інформатики, який закінчив з відзнакою. Вступив до Національного медичного університету, де вчився 3 роки за спеціальністю «педіатрія».[1]

Член Київської федерації волейболу, учасник багатьох турнірів з волейболу. Переможець 2-го Дивізіону чоловічої ліги в складі команди «Кий-97» у сезоні 2013—2014 року.[2][3]

Володимир був учасником захисту Майдану протягом усього часу протесту, включно з подіями на вулиці Грушевського, співзасновником Наукової сотні Майдану — однієї з перших, що з'явилися в грудні 2013. Отримав поранення уламками гранати під час спротиву штурмам Майдану 18 лютого.

Разом з Віктором Досенком, Катериною Амосовою і Вадимом Арістовим був співорганізатором медичної акції «Світячи іншим, згораю сам» на захист медичного волонтера Майдану Олексія Тутова.[4] Активно брав участь у медичній акції «Медицина не мішень» із захисту медичних волонтерів від свавілля силовиків. Співавтор (разом з професором Катериною Амосовою і активістом Вадимом Арістовим) скарги до МВС та Генеральної прокуратури (що зібрала більше 500 підписів лікарів та студентів) щодо створення спеціальної комісії з розслідування злочинів проти медиків під час протестів.

Співорганізатор Медичної революції в НМУ імені Олександра Богомольця, керував самообороною НМУ під час проходження перевірки комісією МОЗ України[1]. Був активним учасником подій. Давав інтерв'ю щодо поганих умов проживання в гуртожитках.[5]

Був активістом Ініціативної групи «Відродження НМУ», брав активну участь у незалежних громадських ініціативах, «мозкових штурмах» і дебатах зі створення Програми розвитку традицій і інновацій в НМУ «Новації 7». Займав активну громадську позицію щодо забезпечення рівності прав бути обраним для незалежних кандидатів у ректори НМУ.

Від березня-квітня 2014 року Володимир намагався поїхати в Донецьку область для агітації за єдність України. Під час формування добровольчого батальйону «Айдар» записався добровольцем, пройшов тренування. Від травня 2014 — медик-доброволець батальйону «Айдар». Працював санітаром на передовій, пізніше — помічником кулеметника. У липні-серпні став кулеметником розвідувально-диверсійного загону.[6]

Загинув у бою з терористами 13 або 14 серпня 2014 року разом з іншими солдатами «Айдару». За інформацією на сайті Міністерства оборони України, загинув 16 серпня «в ході виконання бойових завдань, вогневого зіткнення, обстрілів позицій з БМ-21, артилерії та мінометів» разом зі старшим солдатом Олександром Колотвіном і старшим лейтенантом Пилипом Слободенюком.[7][8] Проте 16 серпня тіло Володимира вже було в Самборі.[9]

На український підрозділ наступало 8 танків терористів, 2 з яких було підбито, решта відійшли в бік. Командир батальйону та заступник були поранені. Володимир Зюзь при відході основної групи лишився прикривати. Після того терористи здійснили залп із «Граду».^{[джерело?]}

Меморіальна дошка Володимиру Юричку на будівлі ректорату Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Похований у Самборі 17 серпня 2014 року.[10] З 16 до 18 серпня у Самборі оголошено дні трауру за Юричком.[9] Ім'я Юричка згадав радник міністра МОЗ Ігор Найда, виступаючи з вітальним словом до першокурсників НМУ 29 серпня 2014 року.[11]

Рішенням Самбірської міської ради від 9 вересня 2014 року ім'ям Володимира Юричка названо міську середню школу № 3, а також на його честь перейменовано вулицю Бічна Шевченка на вулицю Володимира Юричка. Іншим рішенням Володимиру Юричку присвоєно звання Почесного громадянина Самбора.[12]

Міський голова Самбора Тарас Копиляк також планує встановити пам'ятник Юричку на Площі Пам'яті в Самборі.[13]

Ректорат Національного медичного університету започаткував академічну стипендію імені В. В. Юричка, першими лауреатками якої стали Олеся Жуковська та Оксана Михайлюк.[14]

3 квітня 2015 року, в день народження Володимира Юричка, якому виповнився б 21 рік, у Києві на фасаді Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця встановлено меморіальну дошку[15][16]. Гроші для неї збирали студенти і викладачі університету.

23 травня 2015 року проведено перший турнір з волейболу «Меморіал Володимира Юричка», в якому взяли участь 6 університетських команд[17].

3 квітня 2017 року, на міському цвинтарі Самбора відбулось освячення надгробного пам'ятника на могилі В. Юричка[18].

25-26 липня 2015 року був проведений перший турнір з волейболу пляжного "МЕМОРІАЛ Володимира Юричка". З того часу турнір проводиться щорічно, має фактичний статус Відкритого кубку м.Києва, збирає кращих українських гравців з волейболу пляжного та гостей з інших країн.[19]

27 червня 2015 року Володимира Юричка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».[20]

Інститут національної пам'яті в лютому 2015 року запропонував нагородити 70 учасників Євромайдану, які загинули у бойових діях на Сході України орденом «Героїв Небесної Сотні», зокрема й Володимира Юричка[21].

• Втрати батальйону «Айдар»
• Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (1 серпня — 23 серпня 2014)
• Жертви російського вторгнення в Україну 2014
• Список військовослужбовців, які зникли безвісти під час АТО

Зовнішні відеофайли
	Пісня, складена і виконана батьком Володимира Юричка для сина на YouTube

• Фото Володимира біля ректорату НМУ (з сайту )
• Володимир Зюзь (рос.)
• Юричко Володимир Володимирович // Книга пам'яті загиблих
• Юричко Володимир Володимирович // Український меморіал