Юстас Палецкіс

Юстас Палецкіс (лит. Justas Paleckis; 10 (22) січня 1899, Тельше, Ковенська губернія, Російська імперія[1] — 26 січня 1980(1980-01-26)[2][3], Вільнюс, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР) — литовський журналіст, письменник; радянський державний та громадський діяч. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1952—1971 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань.

Юстас Палецкіс
лит. Justas Paleckis
17-й Прем'єр-міністр Литовської Республіки
17 червня 1940 — 24 червня 1940
Попередник Антанас Мяркіс
Наступник Вінцас Креве-Міцкявічюс, в. о.
1-й Голова Президії Верховної Ради Литовської РСР
25 серпня 1940 — 14 квітня 1967
Попередник Посада заснована
Наступник Мотеюс Юозовіч Шумаускас
в. о. президента Литви
17 червня 1940 — 25 серпня 1940
Попередник Антанас Мяркіс, в. о.
Наступник посада скасована
Народився 10 (22) січня 1899
Тельше, Ковенська губернія, Російська імперія[1]
Помер 26 січня 1980(1980-01-26)[2][3] (81 рік)
Вільнюс, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Похований
цвинтар «Антакалніо» : 
Відомий як політик, поет, журналіст
Країна Литва і СРСР
Освіта Університет Вітовта Великого
Політична партія КПРС
Діти Justas Vincas Paleckisd
Релігія атеїзм
Нагороди

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в родині коваля.

З 1915 — робітник, потім службовець в Ризі, з 1922 — учитель. Був засновником та редактором литовської газети, що виходила в Ризі. Співпрацював у періодичних виданнях Литви. Працював директором литовського телеграфного агентства «ELTA», після військового перевороту був звільнений у травні 1927.

Навчався в каунаському Литовському університеті (1926–1928), працював журналістом.

У 1931 встановив зв'язки з підпільною компартією Литви, в 1937 обраний членом Антифашистського комітету Каунаса, в 1939 арештований та поміщений у концтабір.

Після окупації Литви Радянським Союзом 15 червня 1940 був головою маріонеткового Народного уряду з 17 червня до 24 червня, вступив у компартію.

Після сфальсифікованих радянською окупаційною владою виборів до Народного сейму, що проголосив утворення Литовської РСР, з серпня 1940 по квітень 1967 — голова Президії Верховної Ради Литовської РСР. З початком Німецько-радянської війни був евакуйований.

У 1941–1966 — заступник голови Президії Верховної Ради СРСР.

З 1955 — представник у Раді Міжпарламентського союзу, в 1966–1970 — перший заступник голови Парламентської групи СРСР.

Делегат XIX, XX, XXI, XXII, XXIII з'їздів КПРС, на яких обирався кандидатом в члени ЦК.

У 1940–1966 — член ЦК і Бюро ЦК КП Литви. Депутат Верховної ради СРСР скликань з 1-о по 8-е.

У 1966–1970 — Голова Ради Національностей Верховної Ради СРСР. З 1970 — пенсіонер.

Смерть

Помер у Вільнюсі. Похований на цвинтарі Антакалніо.

Сім'я

Дружина — Геновайте Палецкене. П'ятеро дітей — сини Вільнюс Палецкіс, Юстас Вінцас Палецкис, дочки Сігіта, Герута, Віта. Десять онуків.

Літературна діяльність

Друкувався з 1919. Автор багатьох збірок віршів, нарисів, оповідань, спогадів, документального роману «Останній цар» (1937–1938), перекладів творів латиських письменників на литовську мову, публіцистичних книг і брошур. Твори перекладалися на німецьку, польську, російську, українську мови.

Нагороди та звання

Твори
  • Dienų nelaisvėj. Eilėraščiai ir vertimai. Kaunas, 1932.
  • Paskutinis caras. Beletristine istorija.T. 1 — 3, Kaunas, 1937—1938
  • Latvija. Kaunas, 1938.
  • Gyvenimo vardu. Vilnius, 1961.
  • Žingsniai smė ly. 1926 metai. Vilnius. 1968.
  • Kelionių knyga. Vilnius, 1969.
  • Tūkstantis žingsnelių (Eilėraščiai). Vilnius, 1970.
  • Радянська Литва. Історико-географічний нарис, Москва, 1949.
  • Відродження. Вірші. Москва, 1958.
  • Здрастуй, Радянська Литва! Вірші. Вільнюс, 1960.
  • На життєвому шляху. Вірші. Москва, 1969.
  • Життя починається. Спогади, розповіді, нариси. Москва, 1970.
  • У двох світах. Москва, 1974.
  • Книга подорожей. Москва, 1975.

Примітки
  1. Палецкис Юстас Игнович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.