Ягвіст

Ягвіст вперше був виділений з книги Буття в 1753 р. французьким фізиком Жаном Аструком (1684—1766) в його книзі Conjectures sur les mémoires originaux dont il paraît que Moïse s'est servi pour composer le livre de la Genèse (Припущення про первинні джерела, якими, напевно, користувався Мойсей при створенні Книги Буття). Термін став називатись Ягвістом (Jahwist) завдяки німецьким вченим, які пізніше досліджували це джерело.

Юліус Вельгаузен (1844—1918) вмістив гіпотезу про джерело Ягвіст в свою Документарну гіпотезу.

В цьому джерелі Бог названий YHWH. Вчені перекладають це слово, відоме як тетраграма, як Ягве. Раніше вчені перекладали це слово як Єгова.

Ягвіст називає бога по імені Ягве від самого початку, від створення світу. Згідно з теологічною концепцією Ягвіста ім'я Бога було відоме з прадавніх часів, на відміну від Елогіста, в якому ім'я Бога використовується лише після одкровення Мойсею. Головною ідеєю текстів Ягвіста є заключення заповіту Ягве з Авраамом, який є предком ізраїльтян (в Елогісті головною ідеєю є заповіт з Мойсеєм).

Деякі вчені вважають, що тексти Ягвіста були написані до створення текстів про Мойсея (до Елогіста), автори цих текстів не були знайомі з текстами про Мойсея, в яких стверджувалось, що ім'я бога Ягве було невідоме до Мойсеевої зустрічі з богом на горі Хорив.

Карта південного Леванту у 830 рр. до н. е.

На думку засновника Документарної гіпотези Ю.Вельгаузена джерело Ягвіст було скомпоноване шляхом поєднання різноманітних історій та традицій, які стосувались Юди та сусідніх племен, та створення на їх основі єдиного тексту. Ягвіст також містить традиції, які стосуються з Едомом та племенами рівнини — Моав та Аммон. Ці племена мають те саме етнічне походження та межують з Юдою. Вельгаузен відносив час створення Ягвіста в період 950—750 рр. до н. е. На його думку в середині 8 ст. до н. е. Ягвіст був поєднаний з Елогістом у спільне джерело JE. Пізніші дослідження змушують переглянути цю точку зору.
Тексти Ягвіста, які містяться у книзі Буття, виявляють значний вплив ассирійської культури та міфології. Деякі вчені стверджують, що ці тексти могли бути написаними в 7 ст. до н. е. в Ассирії. Тексти Ягвіста, які містяться у книзі Вихід також виявляють значний месопотамський вплив, але написані після текстів Елогіста і є його доповненнями. Деякі тексти Ягвіста, які містяться в інших книгах, є уривками древніших текстів. Тому можна припустити, що Ягвіст є неоднорідним джерелом та написаний багатьма авторами в різних місцях Близького Сходу протягом 7-6 ст. до н. е.

Гарольд Блум, на відміну від Річарда Елліота Фрідмана, який доводив, що джередо Ягвіст присутнє тільки в книзі Буття, стверджує, що Ягвіст має сильну тематичну основу і також включає більшість історій Ісуса Навина та Самуїла аж до розповідей про царя Соломона, та був скомпонований кимось, можливо жінкою, після відділення Едому від Юдеї (в 815 р. до н. е.), але до зруйнування ізраїльського царства (в 722 р. до н. е.).

Ізраїльський археолог Ізраель Фінкельштейн у книзі «Розкопана Біблія» доводить, що форма соціального устрою, описана в часи правління Давида та Соломона, утворилась лише після зруйнування царства Ізраїль. Він припускає, що в час падіння Ізраїльського царства його населення було в 10-15 разів більше населення Юди, яка була до того часу малозаселеним та слаборозвиненим регіоном. Біля третини населення Ізраїлю, втікаючи від асирійської навали, заполонила Юду. За короткий період часу Єрусалим з невеликого селища перетворився у велике місто, а чисельність населення Юди зросло у 5 разів. Ці дослідження дають підстави вважати, що Ізраїль був більш розвинутим за Юду, відповідно його культурна спадщина була значно більшою.

• Елогіст
• Девтерономіст
• Священича традиція

• Ю.Вельхаузен «Введение в историю Израиля»
• Р. Э. Фридман «Кто написал Библию?»
• Исраель Финкельштейн и Нил Ашер Зильберман «Раскопанная Библия. Новая точка зрения археологии на древний Израиль и происхождение его священных текстов»

• А. Свідеркувна. Розмови про Біблію. Старий Завіт. Львів. Свічадо. 2008. ISBN 978-966-395-154-6. с. 40-41.
• Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.