Документарна гіпотеза

До XVIII століття дослідники Біблії додержувались традиційного погляду на авторство П'ятикнижжя. Вважалося, що текст цілком написав Мойсей, за винятком кількох рядків, доданих пізніше. Проте, вже в ранньому середньовіччі у вчених виникали сумніви в традиційному погляді.

У XI столітті Ісаак ібн Йашуш, придворний лікар в Іспанії, зазначив, що перелік царів Едому з книги Буття 36 згадує імена царів, що жили значно пізніше Мойсея. Авраам ібн Езра, середньовічний коментатор Біблії, додав до тексту коментарів на книгу «Повторення Закону» кілька загадкових рядків, що вказують на його сумніви в Мойсеєвім авторстві П'ятикнижжя: «Йордан та ін.», «Тільки-но зрозумієш таємницю дванадцяти» та інші. Зміст цих коментарів розгадав Спіноза. Він припустив, що ібн Езра посилається на вірші П'ятикнижжя, які суперечать тому, що Мойсей був його автором. Фраза «по той бік Йордану», що часто трапляється в книзі «Повторення Закону», стосується Зайордання, а це означає, що текст йде від особи, що знаходилась на заході від Йордану, тоді як Мойсей, за П'ятикнижжям, не переходив Йордану. А фраза «тільки-но зрозумієш таємницю дванадцяти» стосується подій книги Повторення Закону 27, де вказується, що вся книга Мойсея була записана по колу жертівника, який, згідно з переказами, складався з 12 каменів. З цього випливає, що книга Мойсея була набагато меншого розміру, аніж П'ятикнижжя.

В 1651 Томас Гоббс описав багато висловлювань, таких, як Вт. 34:6 («ніхто не знає місця його поховання й досі», маючи на увазі, що автор жив набагато пізніше смерті Мойсея); Бут. 12:6 («і ханаанці жили тоді в краї», маючи на увазі, що автор жив в той час, коли ханаанці вже не жили в краї), і Чис. 21:14 (посилання на попередню книгу діянь Мойсея), і дійшов висновку, що жодне з цих висловлювань не міг написати Мойсей. Інші, в тому числі Ісак де ла Пейєр, Барух Спіноза, Річард Саймон і Джон Хампден дійшли схожих висновків, але їхні твори засудили, причому декого з них ув'язнили, і після цього вони були змушені зректися своїх тверджень.

У XVIII ст. вчені помітили, що в розповідях, які повторюються (дві розповіді про Створення, дві розповіді про договір Авраама з Богом, дві історії про об'явлення Якову в Бет-Елі тощо), в однім випадку Бог називається ім'ям Ягве, а в іншім — Елогім. Різним іменам Бога відповідають різні варіанти переказів, а якщо виділити ті частини, що в них Бог зветься Ягве, й ті, де Бог зветься Елогім, то зникають повторення й суперечності в тексті Біблії.

На підставі цього спостереження французький професор медицини Жан Астрюк і німецький професор теології Йоганн Айхгорн незалежно один від одного висунули терію, що П'ятикнижжя складено з двох незалежних джерел, що дістали назву Ягвіст та Елогіст.

На початку XIX століття гіпотеза двох джерел була розширена. У класичний вид «теорію чотирьох джерел» в останній чверті XIX століття привів біблеїст Ю. Велльгаузен. Вчені біблеїсти виділили ще два джерела, що відрізняються від решти тексту мовою, стилем і теологічною концепцією.

Поділ тексту П'ятикнижжя на документи, що були використані в процесі його створення, засноване на наступних критеріях:

Повторення. В розповіддях П'ятикнижжя є близько 25 випадків, коли історія розповідається у двох і більше версіях, наприклад, Бут. 12:10-20, 20:1-18, також 26:6-11. Часто різні версії оповідання суперечать один одному в деталях. В близько 50 випадках закон дається в двох і більше версіях, причому одна з версій розширює або переглядає іншу, наприклад, Левит 11:1-47 та Числа 14:3-20.

Термінологія. У різних частинах П'ятикнижжя послідовно використовується різні терміни для деяких назв, імен та загальних понять, причому якщо історія повторюється двічі, то в першому варіанті використовується один набір термінів, а у другому варіанті — інший набір.

Змістовність оповідань. Частини тексту, виділені по повтореннях та термінології часто являють собою більш змістовні оповідання, ніж у вихідному тексті П'ятикнижжя.

Теологічна концепція. Частини П'ятикнижжя, виділені за допомогою повторень і різної термінології також володіють різними теологічними концепціями. Ці відмінності стосуються концепції Бога, відносин між Богом і людьми, а також свободи волі та етичних ідеалів.

У найпопулярнішому формулюванні, висунутому в XIX ст. німецьким вченим-біблеїстом Ю. Велльгаузеном.
Документарна гіпотеза передбачає чотири документи: Ягвіст (J, нім. Jehovist), Елогіст (E, нім Elohist), Джерело жерців (P, нім. Priesterkodex) і Повторення Закону або Девтерономіст (D, лат. Deuteronomium). Пізніші дослідники виділяють декількох редакторів (R), які вставляли в текст пояснення, уточнення, благословення тощо

Розподіл документів Ягвіст, Елогіст та Кодекс жерців, а також матеріалу, який був доданий при об'єднанні джерел (Redactor) в перших чотирьох книгах Пятикнижжя.

Ягвіст (J)

Включає в себе другу розповідь про створення людини, оповідання про Каїна і Авеля, Вавилонську вежу, частину оповідання про Потоп, заповіт з Авраамом, оповідання про походження Юдеї та її сусідів: Едому, Аммону, Моава, невелику частку оповідань про Мойсея, вихід з Єгипту та мандри у пустелі. Бог в цьому документі називається власним ім'ям Ягве, що дало назву документу. Бог Ягвіста має яскраво виражені антропоморфні риси.

Елогіст (E)

Має в своєму складі оповідання про Авраама, Ісака, Якова, Йосипа, частину розповіді про Мойсея, єгипетські кари, мандрівки в пустелі, завоювання Ханаану. Згідно з оповіданнями Елогіста до Синайського Об'явлення Бог названий іменами Ел (Бог), Елогім (боги, Божі сини), Еліон (Всевишній), Ел-Шаддай (Всемогутній). Це свідчить про те, що в древніх розповідях Елогіста про патріархів фігурував не Ягве, а давньохананські боги. Після Синайського Об'явлення Бог названий власним ім'ям Ягве, що означає пізнішу появу культу Ягве серед давніх ізраелітів.

Священича традиція (P)

Починається розповіддю про створення світу за шість днів, включає в себе генеалогічні списки, заповіти з Ноєм, з Авраамом, повністю книгу Левит. Основний інтерес автора цього документу знаходиться в царині культу. У джерелі жерців божество також антропоморфне. Воно має форму людини, має потребу в будинку (скинії), всередині скинії сидить на троні з херувимів. Священик у сусідній кімнаті повинен задовольняти його безпосередні потреби: забезпечувати його їжею і поширювати приємний запах, і стежити, щоб не згасло світло. Присутність божества вимагає дотримання ритуальної чистоти. Як і в Елогісті, ім'я Ягве в джерелі жерців зустрічається тільки після Синайського Об'явлення. До цього Бог названий Ел-Шаддаєм (Всемогутнім). Деякі дослідники вважають, що Ел-Шаддай — це давньоханаанський бог гір. Проте існує ще декілька гіпотез походження цього слова, жодна з них на сьогоднішній день не є загальновизнаною.

Книга «Повторення Закону» (Девтерономіст, D)

Була виділена в окреме четверте джерело П'ятикнижжя. Німецький теолог В. М. Л. Де Ветте виявив, що Повторення Закону значно відрізняється по мові від попередніх чотирьох книг, і крім того, в ній немає раніше виявлених документів Ягвіста, Елогіста і Священничої традиції. Теологічна концепція Повторення Закону має на увазі абстрактне божество, яке живе десь на небі. У храмі живе «ім'я» — посередник, який служить для пом'якшення антропоморфізмів. Основний інтерес автора Повторення Закону лежить у пропаганді централізації культу. Характерною особливістю текстів книги Повторення закону є написання імені Бога як YHWH Elohainu — Ягве, бог наш.

Дослідники виділяють декілька груп редакторів, які вносили свої правки, вставки, уточнення, пояснення, благословення в текст. Перша група редакторів об'єднувала джерела J та E і вносила свої правки, щоб створити послідовний текст. Другою групою редакторів були автори книги Повторення Закону, які вносили свої правки в об'єднане джерело JE, для того, щоб воно відповідало концепції девтерономіста та книзі Повторення закону. Третя група редакторів об'єднувала всі джерела J, E,P, D. Для створення повноцінних книг їм довелось вносити певні уточнення, пояснення, переходи від джерела до джерела. При численних переписах книг до текстів додавались різноманітні благословення, пророцтва, які мали б підтвердити божественне походження текстів.

Після зруйнування асирійцями Північного Ізраїльського Царства в 722 р. до н. е. велика кількість біженців з Ізраїлю заполонила південну Юдею. Ці біженці були носіями усних та письмових текстів, в яких описувалось походження та історія Ізраїлю. В Юдеї в цей час існували усні та письмові тексти, в яких зображувалась походження та історія Юдеї. Ці тексти багато в чому опонували один одному. В процесі дискусій між ізраїльтянами та юдеями з окремих фрагментів були створені джерела Ягвіст та Елогіст. Через деякий час заради досягнення компромісу джерела J та E були об'єднані, в результаті була утворена об'єднана історія давніх ізраїльтян JE. Теологічна концепція цих текстів суперечила поглядам жерців Єрусалимського храму, які, в противагу джерелу JE, створили свій варіант єврейської історії — Кодекс жерців Р. Кодекс жерців не був сприйнятий юдейською та ізраїльською елітою, в результаті в 623—621 рр. писарі царя Йосії розвинули історію JE, написали книгу Повторення закону D. Пізніше з різноманітних джерел вони створили книги Ісуса Навина, Суддів, Самуїла, Царів. Після повернення з вавилонського полону всі джерела E, J, P, D були об'єднані, в результаті чого текст П'ятикнижжя отримав сучасну форму.

Нижче наведено приклади того, як деякі літературні особливості тексту П'ятикнижжя пояснюються за допомогою документарної гіпотези.

Суперечність

Кількість чистих тварин, взятих Ноєм у Ковчег

Повторення

Автор Кодексу жерців наслідує розповідь Елогіста, але переписує його, переробивши її згідно зі своєю характерною мовою (община, слава Господня, скинія заповіту — вирази, характерні тільки для Кодексу жерців)та додає деякі важливі елементи. Перший з цих елементів — Аарон, якого немає в Елогісті. Другий елемент — провина Мойсея, через яку він та Аарон не ввійдуть в Обіцяний край. Провина Мойсея є в Кодесі жерців, але відсутня в Елогісті.

Не всі вчені поділяють документарну гіпотезу в тому вигляді, в якому вона була сформульована Ю. Велльгаузеном. У. Кассутто, критикував саму ідею поділу тексту виходячи з таких критеріїв, як протиріччя, повторення, різні імена Бога або розриви в оповіданнях. Повторення, наприклад, він відносив до специфіки жанру, подібної паралелізму в древньосемітській поезії. П. Фольц і В. Рудольф при дослідженні Елогіста виявили, що це джерело не піддається чіткій ідентифікації за критеріями документарної гіпотези. Д. Ван Сетерс пропонує інший спосіб літературної критики П'ятикнижжя — пошуки елементів давньої усної традиції, порівняння їх один з одним і з'єднання в разі збігу по мові. Ф. М. Кросс вважає, що Яхвіст і Елогіст — це прозовий варіант поетичного епосу, частини якого збереглися в тексті, наприклад пісня Міріам, а Кодекс жерців ніколи не існував у вигляді окремого джерела, а є редакцією стародавнього епосу, виробленого в період Другого Храму.

Використовуючи порівняння Е. Грінштейна, процес літературного формування П'ятикнижжя варто уподібнити слону, а вчених — сліпим, обмацують цього слона з різних боків та порівнюють свої відчуття. Документарна гіпотеза — це невелика частина слона, і вченим ще дуже далеко для розуміння загальної картини.

Thomas Römer: La formation du Pentateuque selon l'exégèse historico-critique(фр.)

• А. Свідеркувна. Розмови про Біблію. Старий Завіт. Львів. Свічадо. 2008. ISBN 978-966-395-154-6. с. 39-54.
• Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.