Ян Захватович

Польська родина походить з міста Вільно (нині Вільнюс). Батько, залізничник, і перебрався з родиною в Гатчину під Петербургом, де народили сина.

Навчання опановував в Петербурзькому інституті цивільних інженерів. Ян належав до Товариства шанувальників Петербурга, яке існувало на початку 20 століття. Там і сформувалися історичні переконання майбутнього реставратора.

1924 р. Ян перебрався на історичну батьківщину, емігрувавши вже з новоутвореного СРСР. Замешкав у Варшаві, де отримав диплом «Варшавської політехніки». В столиці продовжив діяльність історика, співпрацюючи з польським Товариством опіки над пам'ятками. Володів чотирма мовами: польською, французькою, російською, німецькою.

У Варшаві узяв шлюб з донькою Вітольда Ходзька Марією. Родина мала двох доньок:

• Кристина Захватович, актриса та сценограф, четверта дружина кінорежисера Анджея Вайди,
• Катажина Захватович — співачка (меццосопрано) і викладач. Надрукувала книгу «Польське бельканто», 2009 р.

Ратуша в місті Замостя (Польща)

Почав працювати в Варшавський Політехніці на катедрі малюнку, бо сам був добрим малювальником. Зацікавленість в вивченні архітектури спонукала до переходу на катедру архітектури тої ж Політехніки. Почалися дослідження стародавньої архітектури в Варшаві і Замості. Дослідження фортеці Замостя і їх викладення в відповідній монографії були визнані за кандидатську дисертацію.

Ян Захватович плідно працював в Департаменті польської архітектури, метою якого було всебічне поглиблення досліджень і знань історії польської архітектури, друкування видань про них, інвентаризація, облік тощо.

1931 року взяв участь у конкурсі на найкращий проект пам'ятника «Об'єднання польських земель» у Гдині. Окрім робіт переможців, спільний проект Яна Захватовича і Софії Тшцінської-Камінської був одним із трьох додатково відзначених. У конкурсі взяло участь 72 роботи польських архітекторів і скульпторів.[1]

1938 року за проектом Захватовича збудовано готель «Офіцерський» у Бересті.[2]

Під час фашистських бомбардувань Варшави Ян Захватович серед тих, хто рятував з вогню твори мистецтва з Королівського замку. Разом з однодумцями працю рятування рештків замку продовжили взимку 1940 р. (портали, зразки ліпнини, столярку). Ян Захватович робив численні шкіци напівзрунованих інтер'єрів, що допомогло пізніше відтворити їх в щент зрунованому Королівському замку. Адже прийде епоха абсолютизації іконографічних матеріалів, за якими нібито тільки й можна робити реставрацію. (Але по цілій низці пам'яток нема, ніколи не було, ніколи не буде значних іконографічних матеріалів. Пам'ятка ж архітектури зостається при цьому і значущою, і унікальною).

Ян Захватович залишився в окупованій Варшаві, де головував на катедрі після трагічної смерті свого попередника професора О. Сосновського. Фашистську директиву про припинення усякої наукової діяльності в Варшаві тихо ігнорували. Для прикриття увійшов до складу окупаційної містобудівної майстерні, дозвіл на створення якої отримали у окупаційного уряду. Керівниками цієї майстерні були Тадеуш Толвінський, Ян Захватович і Пьотр Бєґанський. Це дало змогу обстежувати стан пам'яток минулого Варшави, фіксувати їх стан, переховувати цінні колекції та документи. Відомо, що Я. Захватович з допомогою урядовців вивіз вантажівкою 128 скриньок з негативами збірки Центрального бюро інвентаризації пам'яток і розмістив їх у себе на катедрі Політехніки. Згодом фашисти вивезли їх до міста Краків і таким чином вони не загубились і не були втрачені в лихоліття війни.

Варшавська Політехніка

Яну Захватовичу не закидали за перебування в окупованій Варшаві і не лічили серед зрадників чи ворогів народу. Він отримав право на захист докторської дисертації і захистив її. Він став професором і очолив катедру польської архітектури Варшавської Політехніки. У зв'язку з планами по відбудові зруйнованої Варшави, його призначено керівником Бюро відбудови столиці. З 1 березня 1945 р. його призначили ґенеральним реставратором пам'яток Польщі, що було офіційним визнанням його реставраційної діяльності урядом Польщі. Із спогадів науковця

...Стоячи самотньо на руїнах, я у відчаї сказав собі - а все-таки ми це відбудуємо. Це внутрішнє переконання, яке існувало впродовж усієї окупації, знову охопило мене. Хоч, здавалося, це безнадійно, але треба довести справу до повної відбудови. Зразу ж було організовано Бюро [відбудови Варшави]. Почали приходити архітекти [...], ми кожному давали буханець хліба, іноді трохи злотих, і зразу - робота.

1947 року відзначений Командорським хрестом Ордену Відродження Польщі.[3]

Помер 18 серпня 1983 року у Варшаві. Похований на Повонзківському цвинтарі у Варшаві, поле № 166-IV-25.[4]

Замкова площа

Зараз, в часи різних оцінок діяльності по відбудові старих пам'яток столиці Польщі, слід пригадати слова його однодумця професора А. Ґрушецького

Нам, реставраторам, тільки здається, що ми розумні, втаємничені, що ми визначаємо шлях реставрації пам'яток. Насправді ж ми залишаємося тільки на послугах у суспільства і, сами того не усвідомлюючи, так керуємо реставрацією, як воно вимагає... Не реставратори нав'язали відбудову Старого Мяста суспільству, а навпаки, суспільство нав'язало її реставраторам" .

Відбудові-відновленню старого міста Варшави архітектор і його помічники віддали 13 років життя. Слід зазначити, що відбудову зруйнованих пам'яток у таких величезних масштабах не здійснювала жодна країна світу. Але й не кожна країна світу мала таку кількість вщент зруйнованих пам'яток в своїй столиці.

Пам'ятна дошка на честь Я. Захватовича на Замковій площі Варшави.

Якби це спіткало б пам'ятки Венеції чи Новгорода, питання б стояло б так само гостро. Виправданість відновлення доводить і відбудова зруйнованого Цвінґера в Дрездені.

Своєрідною крапкою в суперечках стало дослідження відтвореного і реставрованого Старого міста Варшави закордонними науковцями і включення його до Переліку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Погану працю б так високо не оцінили.

• Нобелівська премія Пошани SARPS в 1971 році.
• Зірка ордену Польського відновлення,
• Хрест «За відвагу», 1939 р.

• «Фортеця Замостя» в співавторстві з С. Гербстом
• «Фортеця Модлін»
• «Програма й засади реставрації пам'яток»