Ян Янів

Ян Янів, також Ян Янув (пол. Jan Janów; 22 листопада 1888, с. Мошківці, тепер Калуського району Івано-Франківської області 17 грудня 1952, Краків) польський філолог, доктор філологічних наук з 1925, член Польської академії наук з 1945. Наукові зацікавлення полягали здебільшого в дослідженні українських текстів XVIXVII століть та порівнянні їх з польськими, і в українській діалектології Галичини.

Ян Янів
пол. Jan Janów
Народився 22 листопада 1888(1888-11-22)
Калуський район, Івано-Франківська область
Помер 17 грудня 1952(1952-12-17) (64 роки)
Краків, Краківське воєводство, Польська Народна Республіка
Поховання Раковицький цвинтар
Країна  Польща
Діяльність мовознавець
Alma mater Філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Знання мов польська
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Членство Польське наукове товариство у Львові

Біографія

Закінчив 1913 Львівський університет, навчався 1913-1914 у Німеччині й Швейцарії.

Під час Першої світової війни потрапив у російський полон: у 19181921 був професором Ташкентського університету (тепер Узбекистан).

У 19231941 та 19441945 працював у Львівському університеті (з 1925 — доцент, а з 1927 — професор), викладав там східнослов'янську філологію. Від 1945 — професор Ягеллонського університету (Краків).

Наукова діяльність

Праці з польського, чеського та українського мовознавства.

Опублікував і досліджував багато текстів, як от апокриф «Мука Христова» (кінець XVI століття), «Учительна євангелія» попа Андрія з Ярослава (1585), «Слово о лютой смерти» (XVII століття), «О вічності пекельной» (кінець XVII століття) тощо.

Досліджував фонетику, морфологію і лексику українських діалектів. У діалектології опублікував монографію про наддністрянську говірку свого рідного с. Сівки Мошковицької («Малоруська говірка Мошківців і Сивки Наддністрянської на тлі навколишніх сіл», 1926), про форми множини іменників у гуцульських, бойківських, наддністрянських і лемківських говірках (зокрема, «З фонетики русинських говірок», 1928), але найбільше уваги присвятив гуцульським говіркам, де зібрав величезний матеріал.

Досліджував міжмовні контакти (українсько-польські, українсько-румунські), проблеми діалектогенезу, зокрема походження гуцульського діалекту. Теорія походження гуцульських говірок і самих гуцулів з польсько-румунських контактів, до яких пізніше вклинилися українські елементи («З українсько-румунських мовних відносин», 1928), не витримала критичного аналізу, але зібрані Я. Яновим матеріали про різні аспекти гуцульських говірок мають велику цінність.

Поза тим цінними є статті про словник XVII століття «Синоніма славеноросская», про Інокентія Ґізеля, про етимологію слова синґич-агач в Шевченка і праці з історії польської мови й літератури XVIXVII століть.

Зібрав великий діалектичний лексичний матеріал, зокрема, великий гуцульський словник, який був опублікований лише після його смерті («Słownik huculski», Краків, 2001; опрацював і підготував до друку Януш Рігер). Частину лексики, зібрану Я. Яновим, Я. Рігер опрацював картографічно ("A Lexical Atlas of the Hut-sul Dialects of the Ukrainian Language*, Warszawa, 1996).

Праці

  • Gwara małoruska Moszkowiec i Siwki Naddniestrzańskiej z uwzględnieniem wsi okolicznych (1926)
  • Z fonetyki gwar huculskich (1927)
  • Z dziejów polskiej pieśni historycznej (1929)
  • Język ruski w ewangeliarzu kaznodziejskim z Trościańca (1930)
  • Przyczynki do lafiryndy (1932)
  • Do dziejów "Historii Barlaama" w przekładzie rumuńskim (1933)
  • Apokryf o dwunastu piątkach (1934)
  • Wpływ słownictwa rumuńskiego na Podkarpaciu (1938)
  • Problem klasyfikacji ewangeliarzy "uczytelnych" (1947)
  • Leksykografia wschodnio-słowiańska do końca XVII wieku (1951, 2 част.)

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.