Яшар Кемаль

Яшар Кемаль (тур. Yaşar Kemal), справжнє ім'я Кемаль Садик Гекчелі (тур. Kemal Sadık Gökçeli; нар. 6 жовтня 1923, село Хеміте-Гекчелі, вілаєт Адана, Туреччина — пом. 28 лютого 2015, Стамбул, Туреччина) — турецький письменник-реаліст, поет і правозахисник. За походженням курд. Відомий як багаторазовий кандидат на Нобелівську премію з літератури[8], а також як активний прихильник створення незалежного Курдистану і побудови в Туреччині громадянського суспільства[9]. Іноді називається одним з найбільших сучасних письменників Туреччини[10], його роман «Худий Мемед» переведений більш як сорока мовами.

Яшар Кемаль
тур. Yaşar Kemal
Ім'я при народженні тур. Kemal Sadık
Народився 6 жовтня 1923(1923-10-06)[1][2][…] або 6 жовтня 1922(1922-10-06)[3]
Gökçedamd, Туреччина
Помер 28 лютого 2015(2015-02-28)[2][4][…]
Стамбул, Туреччина[5]
·синдром поліорганної недостатностіd
Поховання
Цвинтар Зінджирлікую : 
Країна  Туреччина
Національність Курди[6]
Діяльність сценарист, прозаїк-романіст, журналіст, поет, новеліст, письменник, перекладач
Мова творів турецька[2]
Роки активності 1943 — 2015
Magnum opus Мій яструб Мемедd[7], Teneked, Sarı Sıcakd і Ağrıdağı Efsanesid
Автограф
Нагороди

Премія миру німецьких книгарів (1997)

Prix du Meilleur Livre Étrangerd (1978)

премія Бйорсонаd (2013)

Monismanien Prized (1997)

Гран-прі Президента Туреччини в області культури та мистецтвd (2008)

Міжнародна премія Каталоніїd (1996)

Гран-прі Президента Туреччини в області культури та мистецтвd

Stig Dagerman Prized (1997)

Prix mondial Cino Del Ducad (1982)

Honorary doctor of the Bilkent Universityd (2002)

Sedat Simavi awardd

Почесний доктор Страсбурзького ніверситетуd (1991)

Міжнародна премія Ноніноd (1997)

 Яшар Кемаль у Вікісховищі

Життєпис

Походить з родини біженців з міста Ван, які рятувалися на півдні Туреччини від тягот першої світової війни. В дитинстві в результаті нещасного випадку втратив праве око, коли його батько обробляв жертовного барана на Курбан-байрам і в п'ятирічному віці став свідком вбивства свого батька прийомним сином в мечеті, що призвело до нервових потрясінь і проблем з мовленням протягом декількох років.

До початкової сільської школи він пішов тільки у дев'ятирічному віці. Середню освіту здобув в Кадірлі. В юні роки працював рознощиком, потім був працівником на бавовняній і рисовій фермі водієм трактора, охоронцем річкових ділянок, що належали багатим фермерам, але при цьому навчав навколишніх селян, як можна непомітно красти воду з них по ночах. У 1941—1942 роках викладав у сільській школі, пізніше працював помічником бібліотекаря. Його земляки в решті решт зуміли зібрати гроші для його навчання в Стамбульському університеті. Після закінчення університету почав працювати журналістом, згодом став письменником.

Дідусь, дядько і багато родичів по лінії матерії були розбійниками (eşkıya)[11].

Друкуватися почав в 1939 році, в 1944 році побачило світ його перше оповідання «Брудна історія» (тур. Pis Hikâye). У 1955 році був опублікований його перший роман «Худий Мемед» (тур. Ince Memed).

У 1962 році він вступив до Робітничої партії Туреччини[12]. У 1967 році заснував літературно-громадський тижневик «Ант», який виходив до 1971 року. Є лауреатом в цілому дев'ятнадцяти літературних премій. Серед прикладів його громадської діяльності — пропаганда толерантного ставлення до турецьких мігрантів в Німеччині[13] і кампанія з «очищення» турецької мови від арабських і перських запозичень.

У 1995 році Яшар Кемаль був офіційно звинувачений турецьким судом держбезпеки за «пропаганду сепаратизму» у власних статтях, у яких критикував репресивну політику Туреччини щодо курдів і заперечення курдської ідентичності урядом Туреччини[14].

Літературні праці

Основні прозові твори:

  • романи «Бляшанка» (1955; оповідає про протистояння інтелігента з поміщиками і духовенством),
  • «Худий Мемед» (два томи, 1955; про нерівну боротьбу анатолійських селян за свої права),
  • соціальні романи «Опора» (1960), «Земля — залізна, небо — мідне» (1963), «Ефе з Чакырджа» (1972), «Легенда гори» (1970), «Розбійник» (1972), «Якщо вбити змію» (1976), «Голос крові» (1991),
  • дилогія «Господарі маєтку Акчасаз» («Злочин Ковальським на базарі» (1973) і «Юсуфчик Юсуф» (1975)), що розповідає про життя турецьких кочовиків, збірки оповідань «Спека» (1952) і репортажів «Ця країна з кінця в кінець» (1971).

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119015072 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. The Fine Art Archive — 2003.
  4. Encyclopædia Britannica
  5. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  6. Özkök E. https://www.hurriyet.com.tr/ne-zamandan-beri-kurt-oldun-5345760 — 2006.
  7. https://www.cumhuriyet.com.tr/kultur-sanat/turkcenin-ruzgar-tanrisi-yasar-kemal-98-yasinda-1874716
  8. Ölene kadar Nobel adayı olacağım. Hurriyet (тур.). 2 липня 2007. Процитовано 4 квітня 2008.
  9. Norman, Roger (5 червня 1997). Yasar Kemal and the last of the nomads. Turkish Daily News (Hürriyet). Архів оригіналу за 5 березня 2009. Процитовано 15 грудня 2008. «...for Yasar Kemal has become perhaps the best known champion of human rights in Turkey, the godfather of freedom of conscience. He is no stranger to prison and currently has a suspended prison sentence hanging over him.»
  10. Ertan, Nazlan (6 березня 1997). French pay tribute to Yasar Kemal. Turkish Daily News. Архів оригіналу за 31 травня 2008.
  11. Koca çınarın gölgesi: 5 kitapta Yaşar Kemal (тур.). Evrensel. 28.02.2016. Процитовано 12 травня 2017.
  12. «Yaşar Kemalle Edebiyat ve Politika». Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 21 травня 2014.
  13. Yasar Kemal asks Germans not to mistreat Turks. Turkish Daily News. Reuters. 19 жовтня 1997. Архів оригіналу за 14 листопада 2008.
  14. Giftiger Wind (нім.). Der Spiegel. 08.09.1995. Процитовано 12 травня 2017.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.