Ґренд Слем
«Ґренд Слем» (англ. Exercise Grand Slam) — одні з перших масштабних військово-морських навчань новоствореної Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Проходили 1952 року[1][2] в Середземному морі з залученням військово-морських сил, які описували як «найбільшу армаду, зібрану в цьому регіоні з кінця Другої світової війни»[3]. Навчання стали одним з перших випробувань для ОЗС НАТО в Південній Європі. Разом з навчаннями «Лонґстеп» ці навчання послужили прототипом для майбутніх морських навчань НАТО в Середземному морі під час Холодної війни.
Ґренд Слем | |
---|---|
Частина Холодної війни (1947–1953) | |
Середземне море | |
Тип | Об'єднані військово-морські навчання НАТО |
Місце проведення | Середземне море |
Автор плану | ОЗС НАТО в Південній Європі |
Мета | Розгортання протичовнових сил, авіаносних ударних сил і конвоїв |
Дата | 25 лютого — 16 березня 1952 |
Виконавець | Адмірал Роберт Карні, головнокомандувач ОЗС НАТО в Південній Європі (CINCSOUTH) |
Результат | Навчання успішно проведені |
В січні 1950 року Північноатлантична рада схвалила військову стратегію НАТО зі стримування радянської агресії[4]. Військове планування НАТО набуло актуальності з початком Корейської війни, яка спонукала НАТО створити «сили під централізованим командуванням, адекватні для стримування агресії і забезпечення оборони Західної Європи». Союзне командування в Європі було створено під керівництвом генерала армії США Дуайта Ейзенхауера 2 квітня 1951 року[5][6]. Західноєвропейська оборонна організація перед цим в 1949 році проводила багатосторонні навчання «Веріті» з використанням військово-морських повітряних ударів і підводних атак.
Структура командування
Головнокомандувачем навчань «Ґренд Слем» був американський адмірал Роберт Карні — головнокомандувач ОЗС НАТО в Південній Європі (CINCSOUTH)[3]. Командувачами компонентів AFSOUTH під час навчань були[7][8]:
- Об'єднані ВПС (AIRSOUTH) — генерал-майор Девід Шлаттер (ВПС США);
- Об'єднані сухопутні сили (LANDSOUTH) — генерал-лейтенант Мауріціо Лаццаро Де Кастільоні (італійська армія);
- Об'єднані ВМС (NAVSOUTH) — віце-адмірал Джон Кессіді (ВМС США).
Проведення навчань
Навчання проводилися в Середземному морі між 25 лютого і 16 березня 1952 року[9]. Понад 200 військових кораблів з Шостого флоту США, Середземноморського флоту Британії, Середземноморських сил Франції і флоту Італії відправилися з баз на Британських островах, на півдні Франції, в Італії, Гібралтарі, Мальті і Північній Африці для участі в навчаннях «Ґренд Слем»[3].
Головні сили були зосереджені навколо авіаносців USS Midway, USS Tarawa, HMS Theseus і La Fayette[3]. Крім того, посилений батальйон 3/8 Корпусу морської піхоти США виконував роль десанту (спеціальна група 62) для Шостого флоту США, що був відправлений 8 січня 1952 року з Морхед-Сіті (Північна Кароліна) та повернутий до бази Лежен 20 травня[10]. Морський загін — штаб-квартира CINCSOUTH з допоміжної діяльності — був активований в Неаполі (Італія) 8 березня 1952 року під командуванням капітана Реймонда Спайсера з Корпусу морської піхоти[10]. Літаки на суші з усіх чотирьох країн, а також американські, британські і французькі підводні човни підсилили союзні війська, що брали участь у навчаннях[1][3].
Союзні військові кораблі супроводжували три конвої суден з постачанням, які піддавалися повторюваним модельованим повітряним і підводним атакам[3]. Один конвой з Мальти піддавався повітряним атакам кожні чотири години і підводним атакам кожні п'ять годин протягом усіх його шести днів у морі. Проти саме цього конвою діяли французька військово-морська спеціальна група, штурмовик з суші і палубна авіація з Midway[3]. Всі три конвої прибули за своїми напрямками, однак численні кораблі були оголошені пошкодженими або потопленими імітованими атаками противника[3].
Під час операції «Ґренд Слем» союзними флотами також виконувались операції з протичовнової оборони. Тим не менш, французький підводний човен успішно прорвав оборону есмінця, що захищав американо-французьку спеціальну групу авіаносців, і успішно потопив ціль в її межах. Цей французький підводний човен згодом був оголошений паралізованим протичовновими силами[3]. Нарешті, сили з восьми крейсерів і десяти есмінців здійснили берегове бомбардування узбережжя Сардинії[3].
Головнокомандувач навчань, адмірал Карні, підвів підсумки навчань «Ґренд Слем», заявивши: «Ми показали, що старші командувачі всіх чотирьох держав можуть успішно взяти на себе відповідальність за змішану спеціальну групу і управляти нею ефективно як робочим підрозділом»[3]. Навчання «Ґренд Слем» отримали порівняно мало освітлення в ЗМІ[2]. Журнал ВМС США «All Hands» зазначив, що «Ґренд Слем» були «навчаннями, які, ймовірно, стануть типовими для майбутніх військово-морських навчань НАТО»[3].
Підрозділи авіаносної авіації
6-та авіаносна авіагрупа на USS Midway (CVB-41)[11]:
|
|
8-ма авіаносна авіагрупа на USS Tarawa (CV-40)[12]:
|
|
14-та авіаносна авіагрупа на HMS Theseus (R64)[13]:
- 810-та морська повітряна ескадрилья: Fairey Firefly
- 807-ма морська повітряна ескадрилья: Hawker Sea Fury
Примітки
- McAuliffe, Lt. Col. Jerome (Jerry) J. The USAF In France 1950 - 1967. Friends Journal (Air Force Museum Foundation) 24 (4). «It is published here with permission of the author»
- N.A.T.O. FLEET MANOEUVRES video newsreel film. British Pathé. Pathé Films online. 17 березня 1952. Архів оригіналу за 11 червня 2011. Процитовано 10 серпня 2010.
- U. S. Navymen Work on NATO Team (PDF). All Hands. BUPERS - U.S. Navy. September 1952. с. 31–35. Архів оригіналу за 15 листопада 2004. Процитовано 2 березня 2010.
- Lord Ismay. Chapter 3 - The Pace Quickens. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Процитовано 19 вересня 2011.
- Chapter 4 - The Pace Quickens. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Процитовано 19 вересня 2011.
- "X" (July 1947). The Sources of Soviet Conduct. Foreign Affairs 25 (4): 575–576. ISSN 0015-7120. JSTOR 20030065. doi:10.2307/20030065.
- Dr. Gregory W. Pedlow (2009). The Evolution of NATO's Command Structure, 1951-2009 (PDF). Allied Command Operation (ACO). NATO. Процитовано 1 серпня 2010.
- Chapter 7 - The Military Structure. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Процитовано 3 січня 2008.
- «Alshain Архівовано 27 липня 2014 у Wayback Machine.». Dictionary of American Naval Fighting Ships. Navy Department, Naval History & Heritage Command. Retrieved 2010-07-31.
- Donnelly, Ralph W.; Gabrielle M. Nuefield; Carolyn A. Tyson (1971). A Chronology of the United States Marine Corps, 1947–1964 Volume III (PDF). Washington, D.C.: United States Marine Corps. с. 35. OCLC 220326913. PCN 19000318200.
- Carrier Air Group Six. GoNavy.jp. Процитовано 5 вересня 2008.
- Carrier Air Group Eight. GoNavy.jp. Процитовано 27 липня 2010.
- HMS Theseus. After Korea!. 2010. Процитовано 27 липня 2010.