Bijelo Dugme

Bijelo Dugme («Білий ґудзик») — рок-група, яка вважається одним із найуспішніших музичних колективів колишньої Югославії. Диск «Злидар та принцеса»(1979) названий десятим у списку 100 кращих альбомів югославської рок-музики.

Bijelo Dugme
Основна інформація
Жанр хардрок
Роки 1974 - 1989
Країна  Югославія
Місто Сараєво
Лейбл Југотон
Склад Milić Vukašinovićd, Горан Брегович, Željko Bebekd, Tifad, Ален Ісламович, Zoran Redžićd, Ljubiša Racićd, Sanin Karićd, Goran Ivandićd, Milić Vukašinovićd, Dragan Jankelićd, Vlado Pravdićd і Laza Ristovskid
http://www.bijelodugme.com.hr/
Bijelo Dugme у Вікісховищі

Історія створення

1972 рік, Сараєво — створена група під назвою Jutro («Утро») із членів рок-групи «Kodeksi» та поп-групи «Indexi». Протягом двох років склад групи змінювався. На радіо Крушавець були записані сингли «Ostajem tebi» і «Kad bi' bio bijelo dugme».

1974 рік, лютий — група отримує нову назву «Білий ґудзик» за назвою популярного хіта «Якби я був Білим Ґудзиком». На той час у складі групи були Горан Брегович — гітара, Желько Бебек — вокал, Ядранко Станкович — бас, Горан Івандич — ударні, Владо Правдич — клавіші. Автором більшості віршів та музики був Горан Брегович.

Спочатку рок-група співпрацювала із сараєвським лейблом Diskoton, після отримання слушної пропозиції — із компанією звукозапису Jugoton (місто Загреб).

Шлях до популярності

Зірковий статус рок-група отримала завдяки фронтмену Бебеку Желько. Кульмінацією кар'єри став 1979 рік, коли був записаний диск «Bitanga i princez» («Злидар та принцеса»). Випуск цього диску вважається зрілим періодом у творчості музикантів.

1980 рік — під впливом музичного напряму «нью-вейв» («нова хвиля») з'явився альбом пісень «Doživjeti stotu» («Дожити до ста»).

1984 рік — групу залишає Бебек Желько, щоб зайнятися сольною кар'єрою. Його змінюють спочатку Владен Войчич (альбом «Bijelo dugme (Kosovka djevojka)»), потім — Ален Ісламович. Із ним група записує два останні альбоми, які відмічені впливом фолка.

Популярність групи так зросла, що серед прихильників почалися розмови щодо «дугмеманії» (аналогія з «бітломанією»).

Учасники групи різних років
  • Горан Брегович— гітара (1974—1989)
  • Бебек Желько — вокал (1974—1984)
  • Младен «Тифа» Войчич — вокал (1984—1985)
  • Ален Ісламович — вокал (1986—1989)
  • Зоран Реджич — бас — гітара (1974–1975, 1977—1989)
  • Ядранко Станкович — бас — гітара (1974)
  • Горан «Іпе» Івандич — ударні (1974—1976, 1977—1978, 1982—1989)
  • Мілич Вукашинович — ударні (1976—1977)
  • Драган «Джиджи» Янкелич — ударні (1978—1982)
  • Владо Правдич — клавіші (1974—1976, 1978—1987)
  • Лаза Ристовскі — клавіші (1976—1978, 1984—1989)

Розпад групи

1989 вважається роком розпаду рок-групи. Серед людей виникла думка: група завершила свою творчість, свій музичний шлях у зв'язку з тим, що припинила своє існування Югославія як окрема країна. Саме ці музиканти сприймалися прихильниками як символ єдності своєї держави.

Спроба відродження

2005 рік — група об'єдналася для проведення концертів у Сербії. Міста Сараєво, Загреб, Белград радісно зустріли музикантів, виконувалися сольні композиції, хіти часів «Bijelo dugme». Були заплановані зустрічі, концерти, випуск нового альбому пісень. Через певний час від участі у проекті щодо відродження групи відмовилися Горан Брегович, Ален Ісламович, Младен Войчич. Останні вирішили займатися сольною кар'єрою.

Творча спадщина

Музика Bijelo Dugme — це поєднання елементів різних стилів рок-музики: хардроку, класичного року, симфо-року, нової хвилі, балканського фолку. Цю суміш журналісти назвали «pastirski rok» — «пастуший рок».

Студійні альбоми
  • 1974 — «Kad bi' bio bijelo dugme»(«Якби я був білим ґудзиком»);
  • 1975 — «Šta bi dao da si na mom mjestu»(«Щоб ти дав, щоб опинитися на моєму місці»);
  • 1976 — «Eto! Baš hoću!»(«Тільки це хочу!»);
  • 1979 — «Bitanga i princeza»(«Злидар та принцеса»);
  • 1980 — «Doživjeti stotu»(«Дожити до ста»);
  • 1983 — «Uspavanka za Radmilu M.»(«Колискова для Радмили М.»);
  • 1984 — «Bijelo dugme (Kosovka djevojka)» («Білий ґудзик (Косовська дівчина»);
  • 1986 — «Pljuni i zapjevaj moja Jugoslavijo»(«Наплюй і співай, моя Югославія»);
  • 1988 — «Ćiribiribela»(«Чірібірібела — ім'я дівчини»)

Див. також

Посилання

Джерела
  • Кнабе Г. С. // Рок-музыка и рок-среда как формы контркультуры // Кнабе Г. С. Избранные труды. Теория и история культуры. — М.- СПб., 2006, с. 20-50
  • Васильєва Л. Л. Рок-музика як фактор розвитку культури другої половини XX століття: Київський національний університет культури і мистецтв.— К., 2004
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.